Декілька років тому відчула «несамовиту» образу, коли невідома людина звернулася до мене «ЖІНКО». Тоді наче щось «вкололо»… ось і молодість вже завершилась (хоча на той час ще навчалася в університеті) раз в мені вбачають оту дорослу «жінку». З часом ситуація забулася, проте один випадок оживив спогади та наштовхнув на різні думки.

Якось стояла в черзі за кавою, переді мною були дві дівчини, схоже, абітурієнтки, та бабуся з маленькою онучкою. Відволікшись від телефону почула, як жінка просить дитину не чіплятись до дівчат: «Не заважай тьотям, будь чемною!». З виразу обличчя помітила, як слово «тьотям» їх «вразило блискавкою».

«Ще навіть в університеті не вчимось, а вже тьотями стали. Звісно, тьоті…», – вибухнула одна з них. Потім обидві нервово засміялись.

За декілька секунд «конфлікт» вичерпався. І все ж, колежанки вже не були такими веселими, як декілька хвилин тому.

Отримавши свій «Лате» йшла назад у роздумах. Згадавши ситуацію, яка трапилася зі мною у студентські роки (погодьтесь, схожість існує), захотілось більш детально розібратись, чому тоді мене настільки налякало слово «Жінка». Невже воно насправді таке «страшне»? Чи існує якийсь «віковий бар’єр», коли дівчину можна називати «дівчиною», а жінку «жінкою»? Адже бувають випадки, коли жінки у 40 років, ображаються на звернення «жінко».

Увага! Зараз не йде мова про зверхньо-поблажливе-зневажливе слова «жіночка» («дівчисько»), яке, дійсно, неприпустиме у відношенні до особи жіночої статі.

Щоб трохи дослідити це питання, використовувала власний досвід, залучала думки експертів та провела невеличке опитування у соціальних мережах.

Почнемо з останнього. Загалом, на питання: «Чи викликає у вас обурення, коли незнайомці (знайомі) звертаються до Вас «Жінко», вдалося отримати 38 чітких відповідей (питання адресувалося особам жіночої статі).

13 відповіли, що – «так», їх обурює це слово. Не дратує – написали 17 осіб. Й 8 – все одно.

Щодо авторки тексту – на сьогодні слово «жінка» мене ніяк не бентежить. Я доросла особа жіночої статі, самостійна особистість, значить жінка. Перед тим, як безпосередньо перейти до аналізу почитаймо «Академічний тлумачний словник» (1970-1980 рр.):

Жінка – 1) Особа жіночої статі; протилежна чоловікові; 2) Доросла, на відміну від маленької дівчини; 3) Заміжня особа стосовно до свого чоловіка/ взагалі заміжня особа жіночої статі.

Дівчина – молода неодружена особа жіночої статі// кохана, наречена.

Так вже історично склалося, що деякі поняття в нас «атрофовані». Ми тільки нещодавно почали розуміти значення слова «фемінізм». Чому 8 березня – Міжнародний день солідарності у боротьбі за права жінок, а не свято «краси, весни і жіночності». Прийняття набутих знань прийде не одразу. Важко перекреслити, те що вкладалося століттями. Лишається сподіватись, що перехідний період пройде якомога швидше.

Саме тому, підсвідомо, при слові жінка у нас виникає асоціація, як чогось сталого. В СРСР вважалось, що жінка – берегиня затишку. Вона має слідкувати аби в домі було прибрано, діти доглянуті, приготована смачна їжа. В неї є чоловік, діти, робота. Хіба можна бажати чогось кращого?Відповідно, дівчина – молода особа, життя якої тільки починається, відкриваються нові горизонти. Вона енергійна, красива, здатна здійснити всі свої мрії.

«Як на мене, пов’язано це в першу з архетипами українського народу – образ дівчини в нас сильно ідеалізований. З чим це пов’язано, невідомо, але я думаю, що це погано.

 Дівчина – це щось молоде, енергійне, красиве, здатне до саморозвитку. А жінка – це вже сформована особистість.  

Крім того, негативне сприйняття слова саме «жінка», ймовірно, пов’язано з архетипом – матері-берегині. Яка в історичній долі українського народу, на жаль, своєї місії не виконала – надто вже багато жертв і втрат нам довелося пережити. Особливо в часи голодомору і сталінських репресій. Але це вже інше питання – питання прожитих нами колективних травм», – ділиться голова ГО «Асоціації психологів України «Разом заради майбутнього» Ігор Лубківський.

Зациклюючись на віці, вроді, стереотипах, ми забуваємо про головне – у XXI столітті дівчата/жінки на рівних умовах. Так мало бути завжди. Просто з роками від нас потребується більше відповідальності. Особливо це відчувається, коли з’їжджаєш від батьків.

Завжди можна навчитися новій професії, поїхати на відпочинок, зайнятися саморозвитком. Від віку, наявності сім’ї ці фактори не залежать. Ми самі себе робимо «заручницями», відповідно, скинути «кайдани» здатні самостійно.

«Справа не у віковому бар’єрі, а у тренді зміни ставлення до жінки у нашому соціумі. У нас цей тренд далекий від загальноєвропейського. Будь-які форми звертання, чи то «жінка», чи то «дівчина» неприпустимі. Оскільки підкреслюють стать того, до кого звертаються. І це все вже є підґрунтям для дискримінації за статтю. Йде все від радянських часів.

 Після здобуття Україною незалежності чомусь, жінки та чоловіки грали разюче різні соціальні ролі. Домінували чоловіки. Нині ці особливості мали б піти у минуле, тим паче, ми обрали європейські цінності. Аж ні, вони зринають і вкорінюються.

Якщо ж усе-таки зачепити питання вікових критеріїв, теж неприпустиме порушення етичних норм, оскільки не всі дівчата є дівчатами у тому сенсі, який вкладають у це звернення ті, хто ним користуються. Як і всі, ті хто підпадає під «жінка», фізіологічно є жінками», – розповідає Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір».

Наостанок розглянемо коментар завідувачки лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Марини Дворник:
«Образа на звернення «жінко» може з’являтися через соціально-психологічний механізм стереотипізації. В суспільстві існує стереотип пріоритетності краси як привабливості для жінки. Для привабливості чоловіка важливішою залишається статусність, а не зовнішній вигляд. Жінки можуть чутливо реагувати на применшення їхнього «законного» права на юність (яка в цьому контексті постає синонімом краси). Вікового, а, відповідно, образливого підтексту зверненню «жінко» неусвідомлено надає сама реципієнт(ка) спілкування, навіть якщо комунікатор не вкладав у це жодного спеціального сенсу. Однак іноді співрозмовник справді може навмисно використати звернення «жінко», «жіночко», аби певною мірою принизити, підкреслити, що вона вже не молода, не має певної сили, або ще гірше — протиставити її чоловікові як «слабку стать».  За біологічним фактом жінкою дівчина стає в той час, як дозріває до репродукції, однак в соціальному контексті не існує чітких обмежень, з якого віку партнерку по спілкуванню можна називати жінкою».

Підсумовуючи зробила висновок, що це скоріше проблема психологічного характеру нав’язана певними стереотипами. Ставши сформованою особистістю, нас вже не турбуватимуть такі «умовності», як звернення «жінко».

Оксана Щербина