“Те, що влада краде з бюджету – вже нікого не дивує. А зараз намагаються вкрасти ідентичність запоріжців”
(Частина 1)
16 квітня неждано-негадано «в Запоріжжі стартувало масштабне всеукраїнське обговорення долі Хортиці», про що радісно повідомила газета «Індустріальне Запоріжжя». І хоча за заходом проглядалися вуха «Метінвесту» (дискусія стартувала на майданчику хаба громадської організації «Запоріжжя. Платформа спільних дій», яку співзаснував Олександр Вішняков, керівник Гуманітарного штабу Ріната Ахметова і яку очолює Ірайсат Магомедалієва, (екс?) співробітниця «Запоріжсталі»), громадськість міста сприйняла новину досить-таки позитивно: ну хоч когось зацікавив не самий райдужний стан острова.
Відразу був поставлений акцент на першочерговій реконструкції закритого музею історії запорізького козацтва і на загадковому «благоустрою» Кургану єдності. Але чим більше в дружніх «Метінвесту» ЗМІ виходило переможних реляцій про «велике майбутнє Хортиці» від персонажів, вельми далеких як від історії острова, так і від життя Запоріжжя, тим сильніше виникало відчуття, що перед нами замість реальної дискусії розгортають черговий невигадливий і криворукий балаган ілюзії загального «одобрямсу».
Ось так, урочисто і пафосно, 16 квітня відкривали дискусію про долю Хортиці. Хоча тендери на ремонт музею та благоустрій кургану вже були оголошені майже два тижні тому, 5 квітня. Навіщо ж запорожців такою «локшиною» годувати? Мовляв, «і так схавають»?
Каменем спотикання виступив «благоустрій» Кургану єдності. І експертне співтовариство, і люди, яким не байдужа доля Хортиці, відразу ж звернули увагу, що на кургані повинна бути розміщена скульптурна композиція «Козаки в дозорі». Однак замість «Козаків» на суд громадськості був винесен проект перебудови кургану під оглядовий майданчик. І, всупереч своїм деклараціям «врахувати думки всіх експертів», організатори вперто просували цей концепт як єдино правильний.
А потім взагалі просочилася інформація, що на Прозорро ще з 5 квітня бовтаються тендери на реконструкцію музею та на благоустрій кургану. Тобто, за два тижні до страту «масштабного всеукраїнського обговорення» у Національного заповідника «Хортиця» ВЖЕ були проекти, під які на тендерах вибиралися підрядники. Що робить цілком правдоподібною наступну версію: у вересні 2019 року Президент України Володимир Зеленський запропонував інвесторам зробити на Хортиці Діснейленд. Ось «Метінвест», мабуть, і підметушився під цю ідею-фікс, нашвидкуруч зробивши проект і вставши в чергу бюджетного фінансування. Для чого, власне, і знадобилася видимість «всенародного одобрямсу».
Чим це може закінчитися для Хортиці – в розслідуванні Regionnews.
Курган спотикання
Ідея створити на Хортиці козацький меморіал з’явилася в далекому 1965 році. Тоді було прийнято рішення побудувати цілий комплекс, що включає музей історії запорізького козацтва, етнографічний парк з елементами куренів, фортифікаційних споруд, церквою. І домінувати над цим комплексом повинна була 11-метрова скульптурна композиція «Козаки в дозорі», розташована на 14-метровому кургані.
Провели всесоюзний конкурс. Композиція запорізького скульптора Владлена Дубініна була визнана кращою. Почалися роботи. Вирили котлован під музей, з виритої землі спорудили курган. Владлен Дубінін працював над гіпсовими формами.
Монументальна скульптура «Козаки в дозорі» запорізького скульптора Владлена Дубініна заввишки в 11 метрів, яку видно як з Дніпрогесу, так і з пропливаючих по Дніпру судів, мала б стати справжнім туристичним магнітом Запоріжжя. Фото з архіву газети МІГ.
Але тут трапився черговий партійний розворот. Націоналізм був визнаний чужим духу соціалізму. Більшість робіт або заморозили, або згорнули. Правда, музей все-таки добудували. В 1983 році. Але вже не історії запорізького козацтва, а – історії Запоріжжя.
Зі здобуттям Україною незалежності ідея створення козацького меморіалу знайшла друге життя. Музею повернули первісний козацький функціонал. Поруч побудували історико-культурний комплекс «Запорізька Січ». Ось тільки до кургану справа все не доходила. Хоча розташування на кургані саме «Козаків в дозорі» ніхто не заперечував: монументальна скульптура заввишки в 11 метрів, видима як з Дніпрогесу, так і з пропливаючих по Дніпру судів, була б дійсно туристичним магнітом Запоріжжя, передаючи дух і характер легендарної Хортиці. Все впиралося у фінансування. Ціна питання: 52 т бронзи і вартість робіт, що могло досягти 1 млн. доларів.
І ось, коли необхідність державного фінансування відродження Хортиці нарешті опанувала умами столичної влади, що побачили запорожці на проекті благоустрою кургану? Ні, не велич і гордість козацької колиски. А якусь попсову картинку «оглядового майданчика», загорнуту в модну обгортку концепції «безбар’єрності» (доступності особам з обмеженими фізичними можливостями, якщо простіше). При цьому відповіді на запитання: а на хріна ще один оглядовий майданчик, якщо дах музею і так збудован, як оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вид і на Дніпрогес, і на Дніпро, і на Правий берег, – від організаторів так не було.
Замість затвердження величі і гордості козацької колиски модні дизайнери запропонували влаштувати оглядовий майданчик. Чи перед ними і була поставлена задача: нівелювати запорізьку ідентичність? Фото з ФБ сторінки НЗ «Хортиця».
«Ура! Ура! Ми створимо перший безбар’єрний курган в історії України!» – така коротка суть діалогу ідеологів проекту з громадськістю.
Авторами «безбар’єрного концепту» значиться Big City Lab, «експерти в трансформації міст та професійні помічники для мерів», як вони позиціонують себе на своєму сайті. Причому, повноцінним сайтом це назвати важко. Швидше – «недопиляна» візитка, більш властива аматорам, ніж топовому архітектурному бюро.
З цікавинок: до експертів Big City Lab входить Наталія Ємченко, цілий директор зі зв’язків з громадськістю та комунікацій СКМ, компанії Ріната Ахметова. З 11 вивішених на візитці проектів 6 – в Маріуполі, місті реєстрації СКМ.
Головним архітектором «Концепції Оглядовий майданчика на острові Хортиця» значиться Тадас Йонаускіс. «Засновник литовського архітектурного агентства РUPA, радник мера Вільнюса, викладач урбаністики в Вільнюському технічному університеті», – перераховує його регалії «Індустріальне Запоріжжя». І дає його пряму мову:
– Зараз люди хочуть дивитися з цього кургану на Дніпро, на Дніпрогес, місто …
Браво! Бравісимо! Відкриваємо книгу засновниці урбаністики Джейн Джекобс «Смерть і життя великих американських міст»: «… людям подобається дивитися на інших людей і на їх діяльність …»
Ми дуже раді, що Тадас Йонаускіс, засновник литовського архітектурного агентства РUPA, радник мера Вільнюса, викладач урбаністики в Вільнюському технічному університеті прочитав базову книгу за своїм профілем. І ми її прочитали. Але це ще не привід для нас радити меру Вільнюса знести з Трихрестової гори ці самі три хрести, так як люди хочуть дивитися з цієї гори на Вільнюс, на панораму міста, а хрести заважають огляду і відволікають від нього.
Трихрестова гора в Вільнюсі. Питання: чи став би хтось лазити на цю гору і чи стала б вона топовою пам’яткою Вільнюса, якби на ній не було скульптурної композиції?
Тому невелика дружня порада на майбутнє: в наступний раз все-таки перед опрацюванням концепту вивчити історію як місцевості, так і об’єкта. Щоб не опинитися в одній компанії архітектурних «шарікових».
А як ще назвати людей, які цілком серйозно в обґрунтуванні перебудови кургану під оглядовий майданчик пишуть: «Пагорб було створено штучно, він не має історичної цінності, це просто насип землі. Його насипали у 70-ті роки, щоб встановити монументальну скульптуру. Світ змінився, ми живемо в демократичному суспільстві основна цінність якого громадяни країни, тому ідея «встановити величезну скульптуру, на яку люди дивитимуться знизу вверх» втратила свою актуальність. Ми пропонуємо зробити пагорб доступним для відвідувачів та створити на ньому оглядовий майданчик, щоб кожен міг вільно піднятись на вершину та оглянути неймовірної краси краєвиди».
Тобто, і статуя Свободи в Нью-Йорку, і статуя Ісуса в Ріо, та й ті ж Три хрести в Вільнюсі – це все пережитки антидемократичного суспільства, а мільйони туристів, які приїжджають на них подивитися «знизу вгору» – це дикі люди, які ні хріна не розуміють в сучасній архітектурі?
Напевно, це «дикі люди» приїжджають в Ріо, щоб подивитися на статую Ісуса «знизу вгору».
Власне, не дивно, що з таким підходом навіть просування свого невигадливого проекту довели до абсурду. Читаєш в «Індустріальному Запоріжжі» статті про «відродження Хортиці» – і таке враження, що люди з обмеженими фізичними можливостями з усього світу раптом перейнялися підйомом на вершину Кургану єдності. І це при тому, що самі ж особи з обмеженими фізичними можливостями їм кажуть у самих статтях: шановні, не безбар’єрність кургану, а відсутність повноцінного транспортного сполучення сьогодні для нас головний бар’єр.
Окреме «фе» – конформістам від культури, які просувають ідею, що раз «Метінвест» проплатив проект – має право на капризи. Можна провести таку аналогію: «новий росіянин» намагається прилаштувати в Ермітаж портрет Памели Андерсон, мотивуючи це тим, що це – супер-модерн і він же ж оплатив роботу художника.
Спеціально для модних дізінгерів з Big City Lab перекладаємо деякі анахронізми:
- Ермітаж – головна галерея «старих росіян», де виставлялися топові селфі селебрітіс тих часів;
- Памела Андерсон – щось на кшталт Саші Грей, але калібром побільше;
- художники – спеціально навчені люди, які в епоху тотальної відсутності айфонів робили селфі селебрітіс за допомогою фарб і пензликів.
ДАЛІ БУДЕ…
