Його впевнено можна назвати метром журналістики: багаторічний досвід, керівництво цікавими та потрібними проектами, які дуже швидко ставали успішними, організація захоплюючих зустрічей та знайомств. Багато ще можна додати, але мені хотіло б ся відкрити цю людину глибше саме у цьому інтерв’ю.
Вчора українські журналісти відзначали професійне свято. У Запоріжжі вперше це було масштабно та гучно. Все відбувалося у «Кінному театрі», для медійників створили справжнє свято, окрім театральної постановки у програмі були цікаві конкурси та вікторини, стрільба з лука та верхова їзда. Багато цікавих людей, чимало знайомих та лише одиниці тих, з ким довгими годинами можна говорити на актуальні теми. Серед гостей я побачила Олександра Павлова, — відомого у Запоріжжі організатора цікавих діалогів, медіа менеджера та головного редактора ряду нашумілих видань, активного борця за високопробну журналістику. Знаючи про нещодавню подорож до Туреччини, разом із запорізькими журналістами, я вирішила поцікавитися як пройшла мандрівка. Також, маючи чудову нагоду, ми поговорили про стан та перспективи регіональної журналістики та проект «Агенція регіональних ініціатив».
Місцеві журналісти регулярно отримують від «Агенції регіональних ініціатив» запрошення на різного роду заходи. Який задум цього проекту і чому варто приймати запрошення?
Мені дуже хотілося створити комунікаційний майданчик для ефективного спілкування громадянського суспільства, преси, влади та бізнесу. Цілю таких зустрічей є створення концепцій та народження ідей для розвитку країни та свого регіону зокрема. Активні дискусії, жваве спілкування завжди призводить до появи креативних ідей та підходів до вирішення тих чи інших проблем. Окрім іншого, мій досвід дозволяє сприяти розвитку журналістської спільноти, — у пошуку тем та експертів, розширення світогляду та комунікацією з світовою журналістикою. Зустрічі, які ми організовуємо, завжди зосереджені на суспільно важливих темах, ми запрошуємо максимально широку кількість експертів та спікерів, відповідно журналісти мають нагоду детально вивчити тему відразу на місці проведення прес-конференції чи круглого столу, поставити питання, уточнити і якісно зробити медійний продукт для своєї аудиторії.
Ми завжди залишаємо час для запитань, якщо хочете — провокаційних чи гострих. Даємо змогу близько поспілкуватися з експертами міжнародного рівня, наприклад, ти пам’ятаєш, у нас був економіст сінгапурець Геррі Літ, також у нас виступали політологи Олів’є Ведрін і Андрій Окара, експерти у сфері енергетики Олексій Кучеренко та Ігор Черкашин. Минулої осені ми організували інтерв’ю у прямому ефірі з легендарним Леонідом Парфьоновим, моїм давнім другом ще по журфаку, тоді ще Ленінградського університету. Будь ласка, користуйтеся нагодою, приходьте, запитуйте, пізнавайте.
Знаю, що кілька днів тому Ви повернулися зі Стамбула. Кажуть, що подорож була в рамках якогось прес-туру, який Ви організовували, розкажете про це?
Поїздки з журналістами у прес-тури, це вже не перший досвід. У листопаді минулого року ми возили запорізьких журналістів до Брюселю, на саміт Україна-ЄС. Там наші місцеві журналісти отримали відмінну можливість поспілкуватися на прес-конференції з першими особами європейських інституцій – Жаном – Клодом Юнкером, Дональдом Туском та українським президентом Петром Порошенком. Отримали коментарі, що називається «з перших вуст». Результатом стала серія відмінних професійних меді-продуктів – два великих фільми, статті та репортажі. Та найголовніше, нашим вдалося щільно поспілкуватися із зарубіжними « матьорими» колегами, зануритися у сферу «великої» європейської журналістики.
До цього я організовував декілька подібних заходів, — поїздок журналістів у країни Європи. Для нас зараз це дуже необхідно. Оскільки ми вибрали курс на євроінтеграцію — мусимо стандарти журналістики підтягувати до європейського рівня. Мені завжди хочеться показати регіональній аудиторії і, підкреслюю, саме очима регіональних журналістів, що ж таке великий світ та Європа. Тому шукаю усі можливі варіанти, як організувати, повезти, показати, залучити експертів. Протягом останніх півтора року в нас склалися чудові відносини з турецькою авіакомпанією Turkish Airlines. Останній поїздці завдячуємо саме їм. Я дуже поважаю цю компанію, вони на сьогодні літають із шести українських міст через Стамбул, тим самим з’єднують Україну з усім світом. З нашої запорізької провінції, завдяки цій компанії, можна потрапити куди завгодно. Зараз це легко та доступно, з висококласним сервісом та підвищеними мірами безпеки. Поважаю їх також за те, що вони прийшли на український ринок в час кризи, не побоялися, повірили, ризикнули … Не так давно я спілкувався з їх головою ради директорів Ількером Айджи. Він сказав: «Ми віримо в прекрасну країну Україна, нас з’єднують береги одного моря, ми добрі сусіди, тому ми літали і літатимемо в Україну». Вони зробили певну ставку на нас і ми це повинні цінувати, не противитися, а допомагати самим собі наблизитися до світу. Тим паче, це зараз набагато легше, ніж до появи турецької авіакомпанії на ринку України.
Минулого року, в Запоріжжі ми приймали шість турецьких журналістів, відкрили для них місто, показали частинку України, ознайомили з культурою та історією. У свою чергу вони відкрили для своєї аудиторії Запоріжжя, його туристичну привабливість. Цього року Turkish Airlines запросили нас до Стамбула — шість запорізьких і двох дніпровських журналістів. Це чудова практика міжнародних компаній, яка розширює світогляд і розриває шаблони. Такі поїздки ні до чого не зобов’язують, ти відпочиваєш, подорожуєш, пізнаєш та формуєш власне бачення, а потім, якщо хочеш ділишся враженнями на сторінках свого видання, чи в ефірі.
У Вас багато знайомих журналістів зі світовим ім’ям, чимало друзів міжнародних журналістів. Враховуючи обраний напрямок по розвитку регіональних ЗМІ, як вважаєте, чого бракує сьогодні українській журналістиці і на якому вона рівні взагалі?
Власне усвідомлюючи проблеми нашої журналістики, я поставив перед собою завдання сприяти її розвитку. Нашим журналістам бракує розуміння, що таке потрібний та корисний контент, це призводить до неправильного вибору тем. Наші регіональні ВНЗ випускають у світ по 50-70 журналістів щорічно, які при першому контакті з практичними особливостями свого фаху тікають і більше не повертаються. А тим, хто залишається немає у кого вчитися, бо світова журналістика це значно вищий рівень. Ніша регіонального журналіста дуже важка, невисокі зарплати змушують постійно шукати підзаробітку, редакційна політика того чи іншого ЗМІ створює некомфортні умови в навіть провокує роздвоєння особистості. Кожному хорошому журналісту важливо писати саме правду, а не те, що вимагають. Тому я дуже поважаю колег, які залишився в регіональних ЗМІ і ціную їхню роботу. Ця повага і мотивує мене шукати можливості для навчання наших журналістів у закордонних колег.
А взагалі, у нас дуже талановита молодь! У розвитку своїх медіа-проектів я завжди стараюся робити ставку на молодих – у них не зашорений погляд, вони завзято навчаються, прагнуть задовольнити власні амбіції. В якості прикладу: коли нам потрібен був новий головний редактор в журналі «Свой», я запросив на цю посаду випускника – політолога із ЗНУ Віталія Філіповського. Уже тоді у нього були власні колонки у «Фокусі», «Кореспонденті» та інших провідних українських виданнях. Більшість мене відмовляли від подібного рішення. Але я зробив правильну ставку і дуже вдячний Віталію за співпрацю.
Журналістика якої країни Вам найбільше імпонує?
Найперше це англійська та американська журналістика, подобається збалансованістю подачі думок, різностороннім підходом до проблематики. І узагалі — європейська журналістика із своїми сформованими підходами та прийомами. В них менше суб’єктивної думки журналіста і більше фактів та тачок зору. Вони мотивують до роздумів та дають змогу зробити висновки самостійно. Часто практикують використання думок експертів та їх баланс. Створюють якісну картинку доступною та грамотною мовою.
У 2014-2015 роках я співпрацював з провідною фінською газетою Iltalehti. Україна тоді була на слуху і вони хотіли свіжий матеріал ледь не кожного тижня. Я швидко пристосувався до їх вимог – писав відразу англійською мовою і вони перекладали мій матеріал на фінську мову практично без редактури. Мені було дивовижно легко та комфортно: виклад фактів в аналітичній манері, баланс думок, мінімум коментарів самого журналіста. Мене тішило, що написані мною статті фінські читачі активно коментували. Це була чудова школа!
Українська журналістика практично не можлива без так званої «заказухи» та «джинси». Ви вірите, що вона може бути чесною і заробляти принаймні на життя. Може маєте розуміння як саме?
У моєму розумінні світом правлять не гроші і не політики. Світом править слово, отже, наша професія — відповідальне ремесло. Її потрібно поважати і виконувати свою роботу з гідністю. Якщо хтось може бути абсолютно незалежним, отже можемо і ми. У західних ЗМІ цього всього немає, журналісти отримують хороші гонорари і не мусять шукати додаткових заробітків. Вони не пишуть «заказухи» і залишаються чесними, при цьому медіа заробляє досить добре. Як і в інших сферах, тут теж потрібна реформа, більшою мірою у головах самих журналістів. Відчуття власної гідності повинно домінувати, а не відчуття того, що ти комусь винен. Якщо людина прагне, щоб про неї гарно написали, то вона повинна заслужити це. Якщо є за що похвалити, то чом би цього не зробити? Західна журналістика живе за рахунок реклами, так — вона дорого коштує, але авторитет ЗМІ забезпечує якісний комунікаційний майданчик для рекламодавців. Також за рахунок тиражу можна добре заробляти. Якщо у тебе хороша репутація, на тебе будуть підписуватися. Потрібна і державна позиція з цього приводу, якщо певна структура чи організація виділяє бюджетні кошти на потреби певного ЗМІ, то вона не має вимагати похвали за це. Так працюють державні та комунальні ЗМІ у Європі. Скажімо у Голландії велика кількість видань живе з рахунок фінансування спільноти. Фактично вони є комунальними ЗМІ, але це ніяким чином не зобов’язує їх не критикувати міську владу, чи окремих політичних діячів. Це правильно і мені хотіло б ся перейняти таку практику і застосовувати її в Україні.
Чого побажаєте своїм колегам?
Розвитку та пошуку нових можливостей, які дозволять рухатися вперед, забезпечать професійне зростання. Незадоволеності – немає межі досконалості (усміхається). Відкривайтеся самі та не бійтеся відкривати для себе нові горизонти та нові світи.
