Нещодавно Комітет з питань науки й освіти Верховної Ради одноголосно схвалив текст нового Закону про освіту до другого читання. Ми поцікавилися найбільш актуальними проблеми у освітній реформі в Олександру Співаковського, першого заступника Голови Комітету.
Що новий законопроект говорить про 12-річну освіту, яка викликає критику багатьох?
– Закон вводить 12-річку, але відлік зараз буде з 6 років, це вік, в якому зараз, як правило, діти йдуть до школи. Отже, у віці 6 років дитина піде у перший клас, яку зараз називається «нульовим», і буде вчитись 12 років. Тривалість навчання у школі не зміниться, додатковий рік навчання не вводиться. У цьому першому класі не буде оцінок, домашніх завдань, тобто дитина буде готуватись до школи, формувати відповідне ставлення і мотивацію.
Як було розв’язане дискусійне питання про мову освіти?
– Компроміс, на мій погляд, знайдений. У першій частині сьомої статті чітко написано «мовою освітнього процесу є державна мова». А далі роз’яснюються позиції, які надають -можливість національним меншинам рідною мовою – поряд з українською – вивчати предмети у школі. Цей законопроект руйнує ізоляцію національних меншин тим, що вводить для них освіту українською, яка є інструментом доступу до всієї інфраструктури життя в Україні. Тобто деякі предмети, які стосуються наприклад, історії і культури чи то гагаузів, чи угорців, чи румунів, можуть викладатися відповідними мовами.
Як буде визначатися список предметів, які у певних школах будуть викладатись мовами національних меншин?
– Це буде визначати Міністерство освіти і науки. Імплементація закону, це мабуть більша проблема, ніж його написання. В цьому плані, моя філософія дуже проста: якщо ти живеш в Україні, ти повинен знати українську мову, історію, культуру і традиції. Потрібно дати також усім меншинам можливість знати свої культури. В Україні нам час єднатися, а не роз’єднуватися, незважаючи на різні точки зору, я за те, щоб знайти спільну мову.
Що Ви думаєте про кардинальні зміни у змісті і методах освіти, які зараз плануються Міністерством освіти, зокрема перехід на кометентнісний підхід?
– На рівні Закону про освіту питання компетентнісної школи чи школи знань не ставиться. Закон закладає рамки, в яких Міністерство через відповідні постанови та накази має можливість реалізувати ту чи іншу політику. І в цих рамках, наприклад, можна посилити фундаментальну складову навчання, а можна, навпаки, її послабити. Взагалі, треба обережно підходити до кардинальних змін у світі. Я нещодавно в Голосі України опублікував статтю про українські підручники і їх періодичну заміну. Я слабко розумію, як можна в такій системі, як освіта, за рік повністю змінити стандарти, підручники, підготувати всіх вчителів за новими стандартами. На мій погляд, такі кардинальні і швидкі зміни будуть носити формальний характер, але їх наслідки можуть бути дуже складними для України.
Компетентність потрібна – це просто здатність людини на основі отриманих знань, умінь і навичок розв’язувати життєві задачі у конкретному середовищі. Але розвиток здібностей може відбуватися тільки на основі базових знань – не можна суттєво скорочувати викладання базових знань і переносити акцент тільки на розвиток компетенцій, як це часто пропонують прихильники компетентнісного підходу до освіти. Крім того, наприклад, у Міністерства були плани ввести інтегровані уроки, під час яких би викладались зразу кілька дисциплін – мова, математика, природознавство. По-перше, столітній досвід показав, що тільки 20% вчителів здатні проводити інтегровані уроки. А у нас в початковій школі їх планують ввести як основний вид навчання. Міністерство хотіло їх ввести навіть після дев’ятого класу – одночасно проводити математику, фізику, хімію і біологію. Від таких планів взагалі відмовились.
Я, як математик, не розумію, як можна в реальності одночасно викладати, наприклад, матаналіз, алгебру, геометрію і дискретну математику. Викладачів, які можуть це зробити, менше 5%. У мене була розмова з міністром Лілією Михайлівною Гриневич навколо інтегрованого навчання – вона вже м’якше ставиться до цього питання. Ми погодились, що математику не потрібно інтегрувати в інші дисципліни, бо ми багато чого можемо втратити. Я дуже сподіваюсь, що після цих розмов ми зможемо вийти на забезпечення того, щоб школи в Україні давали дійсно гарну освіту.
Яким чином відбувається обговорення змін у підходах до світи?
– Обговорення, яке відбувається на сайті ed-era.com, на мій погляд, не може бути основою для прийняття рішень. По-перше, у обговоренні на таких порталах можуть брати участь тільки найбільш активні люди. По-друге, в Україні ще нема необхідної інфраструктури, дуже багато вчителів відрізані від таких обговорень. По-третє, після таких обговорень повинні бути пілотні майданчики, на яких такі рішення відпрацьовуються, а далі потрібно створити відповідну інфраструктуру, яка буде перенавчати вчителів, повинні бути внесені відповідні зміни в навчальні плани по педагогічних спеціальностях. Не можна за рік вирішити те, що в системі освіти може вирішуватися тільки за 5-7 років, бо ця система дуже інерційна.
Є відпрацьовані алгоритми того, як запроваджуються реформи. Я взагалі би пішов шляхом тестування різних моделей нової української школи – школи знань, школи компетентостей, гібридного варіанту. І через 3-4 роки подивитись на результати, провести тестування учнів і тільки потім прийняти рішення, на яку модель переходити. А не просто одномоментно все змінити і у 2018 році фактично запустити нову українську школу.
– Наскільки в Україні зараз є розуміння різниці між школою знань і компетентнісною школою?
– Я думаю, в цілому досить слабке розуміння. Пропагується підхід, що головне дитину чогось навчити, щоб вона могла щось робити після школи. Йде протиставлення школи компетентностей зі школою знань, мовляв, дитину не треба фарширувати знаннями, як рибу. Це неправильно. Я категорично проти того, щоб дітей фарширували фактами, але я категорично за те, щоб дітей фарширували знаннями. Це різні речі. Деякі факти справді можна знайти у пошукових системах. А знання – це власна інтелектуальна інфраструктура людини, яка їй дозволяє сформували свою освітню, професійну і життєву траєкторію, і бути щасливою.
Я особисто став успішною людиною, бо мене фарширували знаннями. Не потрібно викладати незв’язані факти, наприклад, навіщо пам’ятати площу Африки? Але треба розуміти структуру і економіку Африки, її конфігурацію, її географічне і кліматичне положення, це не тільки факти, це і знання також. Навіть знання, які носять пасивний характер, закладають базу для поведінки людини, для формування її інтелекту. Особливо сьогодні, коли діти весь час сидять над гаджетами, в інтернеті. Якщо зменшити домашні завдання, то ми отримаємо так званих “мережевих дітей”. Тому хочу ще раз наголосити, що робити такий експеримент над всією нацією треба дуже обережно.
Що ви думаєте з приводу закриття малокомплектних шкіл на селі? Крім того, зараз надходить багато відомостей, що закривають навіть сільські школи, де вчаться сотні дітей.
– Я до цього відношусь погано. Ми повинні поставити питання – ми розвиваємо цю територію, чи закриваємо? Якщо закривається школа – у цієї території нема майбутнього. Проведення реформи освіти без відповідного пілотування може привести до інтелектуального роззброєння української нації.
Мирослава Балабан
