Велику частину проектів, які розробляє Європейський союз у тому числі для України , реалізовують в Луганській та Донецькій областях. Чимало зусиль та спеціальних програм реалізовується також центральною владою.
З початком боювих дій в Донецькій та Луганській областях питання внутрішньо переміщених осіб та тих, хто страждає він наслідків війни постало дуже гостро. У перший рік війни усі дії спрямовували на забезпечення людей усім життєвонеобхідним, з часом вектор дій спрямували у більш конструктивне русло. Зокрема проект “Відновлення врядування та примирення на територіях України, що постраждали від кризи”, який фінансується різними фондами європейських країн, зосередив свою роботу на розвитку та активізації громад в областях, що постраждали від війни.
У рамках проекту експерти здійснюють моніторинг антикорупційних дій органів місцевого самоврядування, впроваджують інфраструктурні проекти – наближення послуг до клієнтів, фінансування і будівництво ЦНАПів. Активно підтримують також децентралізаційні процеси, – здійснюють моніторинг сталого розвитку, готовності громад до об’єнаня та самостійного життя.
Всі напрямки працюють паралельно, але у кілька етапів, з липня повинен розпочатися другий етап роботи, враховуючи результати і досвід попереднього. У Донецькій та Луганській області було по 10 громад з якими працював проект. Робота з якими була спрямована на підвищення конкурентно спроможності громад у проблемних регіонах, у поріванянні з громадами всієї України. Дуже важливий напрямок проекту – є-врядування, який розроблений для підвищення рівня прозорості роботи місцевої влади, а відповідно – підвищення рівня довіри до неї. Це забезпечує появу діалогу між суспільством, владою та бізнесом. Щоб зрозуміти процеси, які відбуваються всередині громад та загалом – які тенденції переважають у суспільстві, ми поспілкувалися з керівницею цекнтру MLS Group, а також партнеркою проекту “Відновлення врядування та примирення на територіях України, що постраждали від кризи” Надією Кузьмичовою. ЇЇ центр забезпечує організацію та проведення тренінгів для підготовки громад до об’єднання, а також моніторить громадську думку та настрої в суспільстві.
– Окрім наближеності областей до місця проведення бойових дій, які ще чинники мотивують європейські організації витрачати додаткові сили та ресурси в Донецькій та Луганській областях, з точки зору соціології?
Якщо моніторити громадську думку на цих територіях сьогодні, то відчутної різниці між суспільством там і скажімо запорізького краю уже немає. І це бузумовно є заслугою центральної влади України та європейських організацій, які взяли, можна сказати, під власне покровительство цю територію. Ще у 2014 році, в ході досліджень підтвердився брак можливостей для самостійного управління на цих територіях. Ініцаіативи знизу не було взагалі: мало самостійності, автономності на рівні локальної демократії, в адекватному розімінні цього терміну. Не було проявів готовності самостійного господарювання на власній території та несення відповідальності за свою діяльність у цій сфері. Також не було розуміння підзвітності, суспільство не вело діалог з владою, не проявляло зацікавленості її діяльністю і не пробувало моніторити результати підзвітного суспільству чиновництва.
Мусимо враховувати і той факт, що після падіння влади, яке послідувало Революції Гідності, автритету до інституту влади не було взагалі, утворився вакуум і з цим треба було щось роби. Для українців загалом, кращим є варіант допомогти суспільству, яке знаходиться на межі з війною, навчитися жити самодостатнім життям на своїй території, а ніж приймати до свого соціуму вимушених переселенців одним, і вникати у цей соціум іншим, коли вже двом сторонам доводиться будувати життя по-іншому, враховуючи ментальні особливості один одного. Тут ми не говоримо про якесь несприйняття один одного, а про доцільність і коефіцієнт корисної дії від тих чи інших процесів у країні. Для всіх краще, коли розуміння тенденцій, їх спряйняття і вміння використати наявні можливості будуть рівними. Як в українців, так і у європейських партнерів це розуміння було, а тому з часом з’явилися проекті розроблені саме для Донецької та Луганської області.
– У перші роки війни європейські партнери допомагали в основному гуманіторною допомогою: продукти, одяг, медицина. Останнім часом бачимо діяльність у іншому напрямку, що це – звикання до війни чи перехід на інший етап підтримки?
Мусимо говорити відверто, у час, коли ворог прийшов на українські землі – в країні панував суцільний хаос. Першочерговим завданням було, образно кажучи, не дати людям померти від холоду чи голоду. У той час допомога саме продуктами та одягом була доречною, бо рук волонтерів на все не вистачало, а організуватися і зосередитися владні структури ще не встигли. З часом у європейських партнерів прийшло розуміння того, що витрачаючи кошти просто на їжу, не можна розраховувати на якийсь розвиток чи зміни в середині суспільства. Зрештою, самі європейці вивчили найбільш глобальні проблеми регіону, було проведено численну кількість зрізів громадської думки, метомом соціологічних опитувань чи круглих столів. Після, були розроблені довготривалі програми для зміни самого суспільства і його настроїв. Враховуючи європейські цінності – зокрема не нав’язування чи примус до певних дій, а власне здійснення різних мотиваційних заходів для розвитку громад, з’явилися дуже цікаві проекти і як наслідок, за підсумками проробленої роботи – доволі цікаві результати.
– Чи відчутні вже зараз зміни в суспільстві, якщо говорити про соціальну відповідальність, уміння комунікувати з владою і контролювати її?
Якщо говорити у глобальному вимірі, то часу для вражаючих показників було надто мало. Але, з точки зору соціології, а це наука, яка може показати навіть ті зміни, як суспільству непомітні, а також, що найважливіше – може показати тендецію. Так от, якщо говорити про динаміку і тенденцію, то вона досить таки позитивна. Не можна сказати, що суспільство все розуміє чи сприймає. Навпаки, у Луганській та Донецькій областях все змінюється дуже швидко, суспільство активізуватися навіть недокінця розуміючи суті тих чи інших процесів. Але, порівнюючи настрої місцевих мешканців кілька років тому і зараз, то прогрес очевидний. На цих територіях люди загалом були малоініціативні та навіть пасивні, зараз потрохи приходить розуміння того, що участь у глобальних процесах в країні має брати кожен. Втім, коли порівнювати з іншими регіонами, то свідомість скажімо громадських рад навіть вища, а ніж у Запоріжжі. І це знову ж таки результат діяльності тих проектів, які владося реалізувати у тому числі завдяки європейським партнерам. З іншого боку, якщо говорити про предметність, то міфи, які жили у цих областях розвінчують дуже повільно.
– Я знаю, що ви берете участь, в якості партнерів європейських проектів у підготовці громад до об’єднання. Як у Луганській та Донецькій областях проходить реформа децентралізації?
У цих областях адміністративно-територіальний устрій відмінний від решти областей України. Там бдуже багато міст обласного, значення здається таких там близько 25 міст. А ми знаємо, що законодавство до кінця 2017 року не передбачало механізм об’єднання територій з містами обласного значення. Перспективний план передбачав, а механізмів не було, відповідно це також вплинуло на процес об’єднання на цих територіях. Існує й інша проблема, є випадки, коли громади формально утворилися ще у 2015 році, а вибори у них не можуть призначити до сьогодні. На жаль, це дає певний відкат у свідомості населення, яке загалом готове скористатися тими благами, які передбачає реформа децентралізації. А ще існує підмінність у підпорядкуванні, на цих територіях є міста, я їх називаю “мартьошки”, наче логічно вони мали б не залежати один від одного, але фактично вони підпорядковані іншому місту.
– А чому не дозволяють провести вибори?
З моєї точки зору, це політичні процеси. Відсутність дозволу мотивують не готовністю тих територій, які дуже наближені до фронту, але я знаю громади, які територіально дуже близькі і вони вже самостійно працюють провівши вибори. На мій погляд це кон’юнктурні речі та боротьба за вплив. Незважаючи на це, коли ми проводили глибокий аналіз децентралізаційних процесів, а зокрема їх сприйняття у Луганській, Донецькій та Запорізькій областях, то різниці практично не видно. Реформу децентралізації підтримують у рівній пропорції. Енергію людей вдалося зосередити у конструктивне русло, зараз там вже мало хто замислюється над вибором Батьківщини, там більше зосереджують увагу на розвитку власної громади і своїм місцем у цьому процесі.
