Борис Шестопалов, президент холдингу SBBI GROUP, співвласник ТМ «Хлібодар», Почесний Консул Австрії в Україні
Коли і за яких обставин почалася Ваша місія почесного консула?
Це було восени 2017 року. Я не мав у планах обійняти цю посаду, але від пропозиції, яка цілком відповідала моїм громадянським і бізнес-цінностям, відмовлятися також не став. Я розумію проблеми і пріоритети національного бізнесу, знаю, як донести їх дипломатам різних країн, зацікавленим в економічних зв’язках та стратегічному співробітництві з Україною.
Інститут почесних консулів – це формат народної дипломатії, але у всіх країнах до нього ставляться надзвичайно прискіпливо. Мені довелося подолати десятки перевірок силовими структурами України, зібрати стоси довідок, доки МЗС не затвердив мою кандидатуру. При тому, що моя відповідальність формально обмежується лише Запорізькою областю.
У чому зацікавленість МЗС Австрії у виконанні взятих Вами на себе зобов’язань?
Україна – один з важливих для Австрії партнерів. Двосторонній товарообіг щороку зростає, персональні контакти ділових спільнот стають дедалі щільнішими. Тільки за минулий рік, попри тривалу нестабільність на сході нашої країни, Австрія інвестувала в економіку України $1,3 млрд. Це 3,4% від загального обсягу іноземних інвестицій в українську економіку.
Також австрійські дипломати вкрай зацікавлені у побудові сталих горизонтальних комунікації із бізнес-середовищами країн-партнерів, зокрема України. Це одна з найважливіших моїх місій як почесного консула.
Чи ця посада виконується pro bono?
Звичайно, ніякої матеріальної вигоди жоден із почесних консулів від цього не має. Це внесок підприємця у репутаційний капітал своєї країни. Як наслідок, спектр компетенцій буває доволі різноманітний – від мистецьких заходів, як-от гастролі австрійських театрів чи оркестрів, до консультацій австрійських громадян та інвесторів, які мають свої інтереси в Запорізькій області. Все це виключно формат громадської діяльності, social challenge.
Чи маєте Ви фінансові видатки через свою посаду?
Звісно. Насамперед, це мій час. За останній рік я не відклав ще жодного заходу своєї консульської місії через власний графік бізнес-контактів чи відпустку. Це було б неможливо, якби консульська місія не приносила мені величезного задоволення. Безліч часу я приділяю зустрічам із молодими запорізькими бізнесменами саме в контексті сприяння україно-австрійським діловим взаєминам, консультую співвітчизників, які хочуть поїхати до Австрії на навчання чи відкрити там власну справу.
Хто ще в Україні виконує функції почесного консулу Австрії?
Подібні консульства діють у Львові, Чернівцях, Одесі, Дніпрі та Харкові. Ми тісно співпрацюємо між собою. У Львові цю місію виконує Маркіян Мальський, у Дніпрі – Валерій Кіптик, у Харкові Всеволод Кожемяко, в Одесі – Андрій Ставніцер, у Чернівцях – Сергій Осачук.
Як би ви охарактеризували товарообіг між Україною та Австрією?
Товарообіг між Україною та Австрію зараз є на доволі на високому рівні, торговельне сальдо стабільно позитивне. За останні три роки експорт українських органічних зернових і бобів в Австрію зріс удвічі.
Однак загалом Україна експортує в Австрію товари з низкою додатковою вартістю: сировину – руду, шлаки, деревину. Лише на п’ятому місті за обсягами експорту є меблі. На відміну від австрійської сторони, яка постачає в нашу країну переважно транспорт, фармацевтику та високотехнологічне інжинірингове приладдя.
На моє глибоке переконання, Україна здатна перейти до експорту товарів із більш високою доданою вартістю. Якщо україно-австрійське співробітництво сприятиме цьому, вважатиму свою консульську місію не даремною.
Що з Ваших контактів з австрійськими партнерами найбільше запам’яталося?
Найбільше запам’яталася подія, яка сталася ще до моєї офіційної консульської активності. Це було в 2014 році, тоді в наших «прифронтових» теренах виникла нагальна потреба відновлення ефективної діяльності військових госпіталів. Я звернувся до австрійських представників в Україні щодо контактів з благодійними та медичними закладами в Австрії. Уявіть, наскільки великим було моє здивування, коли вже за три дні після мого офіційного звернення я отримав телефонний дзвоник помічника бургомістра Відня. Він запропонував передати на потреби наших шпиталів частину незадіяних меблів та обладнання віденського геронтологічного диспансеру. Австрійці також зголосилися організувати доставку власним коштом.
Саме тоді я збагнув, як багато може зробити приватна ініціатива та порозуміння між громадянами двох країн. З того часу я неодноразово переконувався, що ми з австрійцями є набагато ближчими, ніж це уявляється географічно.
З останніх подій найбільше враження лишилося від відкриття в Запорізькій області першої черги однієї з найбільших в Україні сонячних електростанцій – у місті Токмак. Значення якої цієї події для зміцнення української енергетичної незалежності важко переоцінити. Саме австрійська компанія зробила постачання інверторів для цієї електростанції.
