Жінка, про яку піде мова в публікації для багатьох запоріжців є знайомою. Її звуть Марина Чабан, вона внутрішньо переміщена особа (без офіційного статусу через майно, яке було у власності в одному з сіл Запорізької області на час початку війни на Донбасі). Власне цей нюанс зменшив для сім’ї Марини шанси на швидкий вихід з кризової ситуації.
Суспільству та журналістам Марина відома як борчиня за права безпритульних людей та хворих на туберкульоз. У час поширення пандемії, на початку карантину Марина шила та роздавала маски людям, що залишилися за межами соціуму, бо ж держава та місто, як ми знаємо про це не подбала. До карантину Марина Чабан працювала та займалася волонтерською роботою. Жінка добре розбирається у грантовій діяльності та бухгалтерії. Маючи троє дітей Марина крутилася, як могла, часто залишала їх з батьком та на декілька днів їхала до Запоріжжя (тоді й зараз вона орендує квартиру в Мелітополі – ред.). На одній із сесій Запорізької міської ради жінка виступила з ініціативою проведення інформаційної кампанії для людей, які потенційно в зоні ризику зараження та поширення туберкульозу.
Тоді Марина Чабан просто робила суспільно важливу справу, але й гадки не мала, що бактерія туберкульозу поставить її власну сім’ю на межу виживання.
Regionnews вирішив розказати історію цієї сім’ї через оптимізацію протитуберкульозних диспансерів в області та набуття проблеми потенційно широких масштабів.
20 квітня чоловік Марини раптово відчув слабкість, піднялася температура, він розумів що захворів, але спершу побороти симптоми пробував вдома, бо ж карантин і діє багато обмежень навіть в роботі поліклінік. Госпіталізували хворого лише на початку травня, чоловіка відправили в терапію з підозрою на туберкульоз. Більше тижня хворий перебував у звичайній палаті на 4 ліжка, поруч з іншими людьми, нагадаємо – з підозрою на туберкульоз.
“Ми, як відповідальні люди звернулися до адміністрації закладу з питанням, чи так повинно бути, щоб людина, потенційно хвора туберкульозом контактувала з медиками та іншими хворими. Мені відповіли: “Та заспокойтеся, у нас так пів лікарні лежить”. Єдине що нам залишалося робити – дотримуватися дистанції, чоловік не раз скандалив, відмовляючись йти на процедури доки поруч знаходилися люди. Коли ми дізналися про підозру, контакти з дітьми звісно обмежили, але мої нерви були на межі від однієї думки, що ізолюватися може бути пізно, бо з дня перших симптомів діти контактували з чоловіком достатньо, а я щодня. Та стало емоційно ще гірше, коли підозра підтвердилася. У чоловіка відкрита форма туберкульозу, в найближчій перспективі він потребує догляду та витрат на відновлення здоров’я, а я працювати не можу, бо ж дітей залишити немає з ким” – ділиться з журналістами Марина.
У Марини старшій дочці 14 років, в неї патологія, сину 8 років та молодшій донечці 4, найближчі родичі в Донецьку, ймовірно через активну діяльність і патріотичну орієнтованість Марини з окупованої території виїхати, щоб допомогти, не можуть.
Чоловіка Марини перевели до Мелітопольського протитуберкульозного диспансеру, але одразу повідомили – ви тут не на довго, бо заклад закривають, попередньо – 1 липня (оптимізація справді була запланована обласною владою – ред.). Якщо закриють, то чоловік Марини та ще близько 6 десятків людей можуть опинитися на вулиці, нагадаємо – з відкритою формою туберкульозу. Одиниці з тих, хто зараз проходить лікування у вказаному закладі є настільки свідомими, щоб ізолюватися і не наражати на небезпеку інших, та на жаль, більшість хворих – люди без соціальної відповідальності, частина з них безпритульні. Чи будуть вони дотримуватися ізоляції? Питання риторичне…
“Переживання за дітей, необхідність термінової діагностики для них та думка про те, що з 1 липня чоловіка витурять з диспансеру, а йому нікуди йти, окрім як додому вибивала землю з-під моїх ніг. Окрім цього я мушу щоденно думати де взяти гроші, щоб купити дітям хоча б поїсти, а чоловікові найнеобхідніші ліки. Серед першочергових статей витрат також оплата оренди квартири, а у нас лише 4 тисячі гривень на місяць (соціальна допомога – ред.). Раніше я працювала в Запоріжжі, на роботу ходив і чоловік, а зараз він хворий, а я зв’язана по руках та ногах. Зараз трохи взяла себе в руки і пробую звести кінці, я готова працювати дистанційно, але гора проблем не залишають мені часу на пошук роботи. Готова робити будь-що, але щоб це не суперечило закону і було дистанційно” – відчайдушно та емоційно розповідає Марина.
Коли журналісти вперше почули історію сім’ї Чабан, то безвихідь ситуації була очевидною і невідворотною, але зараз з’явився невеличкий шанс на те, що чоловік Марини зможе продовжити лікування в протитуберкульозному диспансері Мелітополя. На одній з останніх нарад в обласній державній адміністрації директорка департаменту охорони здоров’я пообіцяла, що заклад не закриють. Його чекає скорочення персоналу та місць для хворих, але закриття поки не буде. Це рішення принаймні захистить дітей Марини та Кирила від можливого зараження.
Мабуть цікаво за яких обставин чоловік Марини підхопив бактерію туберкульозу? Нічого особливо,- через контакт зі знайомим, який приховав свою хворобу. Кирило (чоловік Марини) з ним спільно не мешкав і навіть не часто бачився. До слова, він досі спокійно прогулюється селом у Мелітопольському районі й очевидно не планує лікуватися. Марина каже – ізолювати потрібно сьогодні всю вулицю, на якій мешкає хворий. Вона звертала увагу на це співробітників диспансеру, але реакції не було, та й мабуть не буде. Скільки ще людей він заразить важкою хворобою, яка в 21 столітті продовжує погано піддаватися лікуванню? Скільки ще в нашому оточенні людей, які приховують хворобу та продовжують щоденно наражати інші життя на небезпеку?
У Марини Чабан сьогодні День народження, єдиним подарунком, який вона дозволила собі зробити було дві пари дешевого взуття для дітей. Її родина сьогодні в критичній ситуації не через нехтування правилами життя чи мораллю, не через ледачість чи неосвіченість і точно не через асоціальний спосіб життя. Її ситуація це погана іронія долі, яка розпочалася з війни і триває досі. Ситуація, яка мало залежить від самої людини. Свою історію, практично з перших днів хвороби чоловіка Марина розповідає у соціальних мережах.
Якщо вам раптом захотілося підтримати сім’ю цієї незламної жінки, їй буде приємно це відчути у свій День народження.
5167 9851 0008 2007 – Марина Чабан
