Зона несвободи. Діти
Інтернат або дитячий будинок – це місце, де дітей лишають свободи: слова, думки, дії. «Людина, що виховувалася в дитячому будинку обов’язково має залежність від наркотиків, алкоголю та займаються проституцією. Такі діти не мають майбутнього в нормальному суспільстві, через те, що вони агресивні, недосвідчені та непідготовлені до самостійного життя, поза межами “зони несвободи”.» – таку думку має кожна третя людина. Майже у всіх країнах СНД дітей, що виховувались в державних установах вважають неблагополучними. У дорослому віці людину з дитячого будинку не вважають повноцінною особистістю, принижуючи її гідність. Дуже часто в така малеча стає жертвами булінгу дітей, викладачів та вихователів інтернату і чують в свій адрес фрази на кшталт – “яблуко від яблуні недалеко падає”, “ти і як твої батьки, такий же нездара”. Людство мислить стереотипами, які укорінились в суспільстві та не дають змоги розвиватися дітям з інтернату. Але є такі цікаві особистості як Ані Лорак, Олег Ляшко та Ніна Русланова, які теж виховувались в дитбудинках, але на разі мають успішне життя та є повноцінними особистостями. І близький приклад це історія хлопця, що навчався у Пологах.
Недитячі випробування долі
Ані Лорак, Олег Ляшко, Ніна Русланова – це ті особистості, які відомі кожному з нас. Та не кожен знає, що у всіх них є щось спільне, їх поєднує дитинство проведене в інтернаті.
Ані Лорак
На разі на екрані телевізорів ми можемо бачити впевнену в собі жінку, що займається улюбленою справою та живе у достатку. Але дитинство маленької Кароліни Куек було не таким радісним, дівчина жила у злиднях з матір’ю та трьома братами. Мати постійно працювала і не встигала займатися дітьми, тому в 7 класі дівчина потрапила до школи-інтернату, де відкрила свій музичний талант.
Олег Ляшко
Олега Ляшко – політичного діяч та лідер Радикальної партії. Майбутній політик у дворічному віці потрапив до дитячого будинку. Через нестаток грошей, матері довелося віддати хлопця.
Ніна Русланова
Ніна Русланова – радянська акторка. На рахунку артистки безліч чудових картин з її участю. Ніна в два місяці потрапила до дитячого будинку, де отримала своє ім’я. Після інтернату Ніні Іванівна отримала професію маляра, потім вступила на навчання до московського театрального училища. Та жінка завжди була впевнена, що все у її силах та немає нічого, щоб вона н змогла б підкорити.
Приклади зірок доводять, що вихованці інтернатів це не завжди діти без майбутнього, навпаки саме вони можуть стати відомими співаками, акторами та науковцями, головне мати бажання та йти до цілі.
Інтернат – моє спасіння!
Багато людей з сумом згадують життя в інтернаті, але є такі герої, шо навпаки вважають інтернат своїм будинком, а вихователів батьками. Таким героєм є Влад Іваницький – випускник “Бердянської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I-III ступенів”. З трьох років хлопець жив у школі-інтернаті. При живих батьках Влад та його сестра залишилися сиротами та були направлені до різних дитячих будинків. Хлопець ніколи не відчував недостатньо уваги до своєї персони у нього завжди було багато друзів. Та доля склалася так, що Влад закінчив школу і вступив до Пологівського професійного ліцею на професію кухар-кондитер. У хлопця майже ніхто не вірив та він знав, що по закінченню ліцею вступить до Бердянського державного педагогічного університету на факультет фізичного виховання, де на даний момент і навчається, отримуючи спеціальність фізична культура та спорт.
Хлопець не соромиться говорити про те, що він з інтернату та виховувався без батьків, навпаки Влад своїм прикладом доводить, що такі діти як він можуть ламати всі стереотипи та йти до кінця. Дивлячись на Владислава ніколи не скажеш, що він виховувався в дитячому будинку, це цікавий хлопець з гарною зовнішність, завжди охайний та з чудовою харизмою.
Хлопець залюбки ділиться з нами історією зі свого дитинства.
– До трьох років я жив з батьками та старшою сестрою, але через недолік грошей та нормального місця проживання, мене з сестрою відправили до інтернату де нас розподілили по різним дитячим будинкам. Я навчався завжди добре, займався футболом та іншими видами спорту.
– Чому з Бердянську ти переїхав до Поліг?
– Ну по-перше навчатися, моєю мрією було освоїти професію кухаря, а по-друге тому що там живе моя бабуся і я хотів бути ближче до рідних та отримати те чого мені не вистачало в дитинстві – любові. Але все ж таки по закінченню я повернувся до Бердянська.
– Чи правда те, що ти працюєш моделю та як ти почав займатися моделінгом?
– Так, дійсно я процюю моделю, я навіть не міг уявити, що буду так працювати. До моделінгу я потрапив через друга, який познайомив мене з фотографом. Той поспілкувавшись зі мною запропонував мені взяти участь у фотозйомці, яку ми гарно відзняли та поїхали на конкурс, де зайняли перше місце.
– Щодо дітей з інтернату існує думка, що вони агресивні, чи є це правдою?
– На жаль, так, діти в інтернаті, дещо агресивні, але це через те, що вони не відчувають тепла та любові.
– Чи правда те, що діти з інтернату не готові до дорослого життя?
– Категоричне ні, я не можу сказати. В інтернаті надають підготовчу базу, але нажаль її не вистачає. У школі нас навчали готувати, курс “Кулінарії”, але вийшовши зі школи я навіть не пам’ятав, як плиту увімкнути.(Сміється) Але після школи я отримав професію кухаря – кондитера у нашому ліцеї і навчився не просто готувати, а готувати професійно.
– Чи маєш ти цілі на майбутнє?
– Ну по-першу я хочу завершити навчання, знайти гарну роботу та накопичити гроші на власне житло.
Хлопець говорив про те, що з дитинства займався футболом, пізніше почав займатися важкою атлетикою. Та має думку проте, що діти які відкрили в собі щось гарне в дитинстві ніколи не стануть займатися непотрібними речами та псувати своє життя.
Отже, на жаль зовсім стереотипи про дітей з інтернату зруйнувати неможливо, але можна зазначити, що не кожен вихованець такого закладу немає шансу на майбутнє. На прикладі Влада та зірок ми в котре впевнюємося, що все залежить від людини та її життєвих цінностей.
Анастасія Фольц
