Вчора, 28 серпня Конституційний суд оприлюднив рішення по справі Указу п’ятого президента України, яким був призначений на посаду Директор НАБУ Артем Ситник. Якщо коротко, рішення можна охарактеризувати однією тезою – “Порошенко перевищив повноваження”.
На сайті Конституційного суду сказано:
“Конституційний суд України доходить висновку, що призначення президентом України керівника органу, який за своїми
повноваженнями функціонально належить до органу виконавчої влади, призведе до розбалансування системи стримувань і противаг, порушення функціонального розподілу влад та фактичної зміни форми державного правління, передбаченої Конституцією України. Таким чином, указ суперечить вимогам частини четвертої статті 5, статті 6, частини другої статті 19, пункту 9² статті 116 Конституції України”.
Чому в умовах розбудови демократії, яку спостерігали протягом 2014-2019 років президент допустив перевищення повноважень? Відповідь на це питання журналісти Регіонньюз знайшли на сайті юридичного бюро – Tax&Customs Legal Bureau. Фахівці аналізують справу суто з точки зору юрисдикції, відкинувши політичну складову даного питання. Також прогнозують, які наслідки може мати рішення Конституційного суду.
Якщо відкинути суто політичну складову питання і дискусію навколо можливості оскарження Указу індивідуальної дії до Конституційного Суду, то рішення, на наш погляд, цілком прогнозоване. Справа в тому, що Конституція України не передбачає повноважень Президента призначати Директора НАБУ. Це положення міститься тільки у частині 1 статті 6 самого Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». Але проблема в тому, що Конституція України не передбачає можливості встановлення додаткових повноважень Президента законами.
Це означає неконституційність не тільки Указу, але й відповідного положення профільного закону, яке, до речі, до Конституційного Суду не оскаржувалося.
Які це рішення матиме наслідки?
По-перше, в ретроспективному аспекті рішення нічого не змінює, про що Конституційний Суд прямо зазначив, щоб не було перегляду тих правовідносин, які вже виникли.
По-друге, п’ятого Президента України Петра Порошенка, який підписав неконституційний Указ, навряд можливо притягнути до юридичної відповідальності, адже він діяв в межах закону і фактично не міг не підписати його.
По-третє, рішення не спричиняє автоматичного звільнення Директора. Звільняється він так само Указом Президента, який також буде неконституційним в разі його підписання. При цьому Конституційний Суд чітко зазначив, що пунктами 91, 92 статті 116 Конституції України встановлено, що центральні органи виконавчої влади утворює, реорганізує та ліквідовує Кабінет Міністрів України; він також призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.
По-четверте, можливе звільнення чинного Директора на підставі рішення Конституційного Суду призведе вже до порушення прав Директора, які з великою долею ймовірності зможуть бути поновлені судами загальної юрисдикції.
Насамкінець, порушено фактично лише кінцевий етап порядку призначення Директора, однак всі попередні етапи добору залишаються чинними.
Виходом з ситуації, яка склалася, може стати внесення змін до профільного закону про НАБУ і прийняття після цього відповідного розпорядження КМУ, яким з урахуванням рішення Конституційного Суду буде продовжено повноваження Директора.
Однак, враховуючи, що предметом оскарження був саме Указ, а не профільний закон, то є припущення, що продовження повноважень чинного Директора у конституційний спосіб не охоплювалося цілями суб’єктів звернення.
