Ганно, звідки ви приїхали до Запоріжжя і як жили раніше?
Ми приїхали із міста Оріхів, що у Пологівському районі. Нещодавно купили там дім. Мали свій город. Я була вдома з дітьми, чоловік працював у компанії, що виготовляла обладання для сільського господарства. Малі ходили в школу і садочки.
А розкажіть про малечу?
Виховуємо вісьмох дітей, усі наші – завжди хотіли мати велику родину. Найстаршому, Кості – 9 років. Варі – 8, Іллі – 6, Софії – 4, Савєлію-3,Мілані-2, Єві – півтора. Найменшому, Тихону – 6 місяців. Народився 29-ого січня, за місяць до початку повномасштабного вторгнення.
Як ви із дітьми пережили початок бойових дій?
Із перших днів звикли, хоч і сильно бахкало. Та з кожним днем було все важче хапати усіх малих серед ночі і бігти з ними у підвал. А коли прилетіло у сусідню багатоповерхівку – зі свистом, гулом, стало дуже страшно. Діти перелякалися і чоловік сказав: “Досить ризикувати власним життям”. Наступного дня зранку ми виїхали.
Що залишили вдома?
Майже усе, із собою взяли мінімум речей. Жаль кота і собаку – їх вивезти не змогли. Зараз тварин доглядають сусіди та волонтери. Думали забрати собаку у Запоріжжя – але вона в дворі. Якщо перевезти, то до будинку можуть залізти крадії.
Як вас прийняли у Запоріжжі?
Коли приїхали до Запоріжжя, намагалися знайти прихисток – але нам усюди відмовляли, бо нас багато – десятеро разом з дітьми. Єдиним варіантом був дитячий садочок, де жили багато інших людей. Але у нас малеча, незручно. Тому вирішили шукати далі. Зрештою, на місяць зупинились у сестри чоловіка. Було важко: в трикімнатній квартирі мешкали двадцять людей, три родини. Але ми дуже вдячні рідним за прихисток у такий зручний час. Тепер знайшли окрему мебльовану квартиру із дуже хорошою власницею.
Хто вам ще допомагав і чим?
Коли найменший син Тихон захворів, в нього була висока температура – ми поїхали до лікаря. Той оглянув, виписав антибіотики і порадив звернутися по допомогу до ГПО “Егіда-Запоріжжя”( прим.ред. – партнер міжнародної благодійної організації *СОС Дитячі Містечка Україна) – там можуть посприяти із ліками. Я була приємно вражена тим, як вони нам допомогли. Від ліків, постільної білизни, іграшок, гуманітарних наборів – до талонів на покупку товарів у “Сільпо”. Допомогу від ГПО “Егіда- Запоріжжя” по програмі #SOSДіти отримуємо уже два місяці. Талони – особливо зручна річ, бо можна взяти у супермаркеті все, що потрібно великій родині.
До речі, а як минає день великої родини? Готувати доводиться багато?
У нас немає 10-ти літрових кастрюль, всі звичайні. В холодильнику завжди є перше і друге, якесь м’ясо або котлети. Ну і випічка – дуже люблю пекти. Зараз якось дуже швидко спливає час: ми встаємо зранку, снідаємо. Поки прибрала, попрала, позаймалася з дітьми – день і закінчився.
Як ви адаптуєтеся у Запоріжжі?
Чоловік пішов працювати у службу таксі -і влаштуватись було непросто. ВПО беруть не дуже охоче, мовляв, своїм місця бракує. Для нас це особливо боляче, бо ми ж навіть з однієї області. Я із дітьми вдома, і рада, що тепер вони у безпеці. І уже реагують на ситуацію спокійніше. Як чутно вдалині вибухи – малі кажуть: “Мамо, то наші стріляють!”. Зараз вагаюся, чи віддавати їх у школу та садок у Запоріжжі. В Оріховому, звідки ми приїхали, лишилася одна ціла школа. Та, в яку ходили мої діти – розбомблена. Поки до Оріхова немає сенсу повертатись, хоч діти й дуже сумують за своїми друзями. Так ми нещодавно гуляли в парку, старший син зустрів свого однокласника. Як вони обіймалися! Ніби люди, котрі не бачилися багато років. Повернутися додому – це найбільша мрія усіх наших дітей. І наша також.
СОС Дитячі Mістечка — недержавна благодійна організація, що понад 18 років в Україні допомагає дітям-сиротам та сім’ям з дітьми, що опинились у складних життєвих обставинах або мають ризик потрапити в цю категорію. За цей час більше 100 000 дітей та дорослих отримали підтримку від фонду. Є частиною міжнародної федерації SOS Kinderdorf, яка представлена у 137 країнах світу та має 72-pічний досвід роботи з дітьми, позбавленими батьківського піклування, та родинами у кризі.
спілкувалася Юлія Бєглєцова
