Які перепони стають на заваді розвитку української освіти, що чекає на реформи при зміні політичних умов, і як політика може вплинути на індивідуальне навчання дитини, ми обговорили з Міністром освіти і науки України Лілією Гриневич, яка балотується до Верховної Ради України за списками «Української стратегії Гройсмана».
– Чому для подальшого шляху в політиці обрали саме «Українську стратегію Гройсмана?»
– Мені подобається команда «Української стратегії Гройсмана». Там люди, за якими стоять позитивні зміни, що відбуваються в нашій країні. В кожного з моїх колег є професійна історія. Коли вони чимось займаються, вони мають конкретне розуміння і план, що з цим робити. По-друге, Володимир Гройсман – це той прем’єр-міністр, який реально, не на словах, а по-справжньому, пріорітетизував освіту, і виділив інвестиції на реформи. Коли мене Гройсман запросив в свій Уряд, то мала з ним розмову. Йшла мова про те, що неможливо робити реформу, не вкладаючи кошти, зокрема у підвищення соціального статусу вчителя. І тоді, в 2017 році, ми підняли на 50% зарплати вчителям, потім ще на 20% і ще на 10%. Зараз ми підготували систему оплати праці педагогічним працівникам, щоб підвищити всім, а особливо тим, хто сьогодні через підходи єдиної тарифної сітки отримують малу зарплату. І це, знову ж таки, підтримав Володимир Борисович.
– Наскільки важлива командна робота?
– Я вважаю, що команда фахівців та Володимир Гройсман – це запорука того, що освітня реформа буде розвиватися. Цього року вже 1 млн. дітей будуть охоплені Новою українською школою, новими стандартами, в новому освітньому середовищі з вчителями, які підвищують кваліфікацію. І треба, щоб це відбувалось і наступного року – з наступними дітьми і наступними вчителями. Для цього потрібна велика політична воля. І знаю, що в нашої команди така політична воля є. І тому ми маємо до нової енергії, до нових облич, про які вся розказують, дати готові професійні рішення, які вже розроблені, які вже чудово працюють. Не можна допустити згортання цих позитивних змін.
– З позиції депутата Верховної Ради це можливо робити?
– Звичайно. Якщо ви маєте велику депутатську фракцію в парламенті, яка має вплив, зокрема, на формування Уряду. Ми готові працювати і в парламенті, і в Уряді. Члени нашої команди мають великий досвід і головне чітку візію, як треба продовжувати реформування країни. Це не обіцяне, а реально зроблене! У цьому різниця між нами та іншими командами, про які ми нічого не знаємо.
Мене дивує такий підхід… Коли ви йдете до зубного лікаря, вас цікавить, чи має він досвід лікування? Ви цікавитись, чи будете ви першим пацієнтом, що було з тими, кого він вже лікував. На превеликий жаль, іноді люди перебувають в ілюзіях, їм здається, коли до керма управління прийдуть ті, хто взагалі не знає, що робити, і не мають жодного досвіду, то будуть якісь позитивні зміни. Навіть, якщо вони дуже чесні люди, їм потрібен буде час, щоб навчитися. Це теж робота! Їхні рішення будуть впливати на долі сотень тисяч людей. І якщо ці рішення будуть помилкові, через нерозуміння ситуації і дуже короткого досвіду, це негативно позначиться на великій кількості українських родин.
У Верховній Раді нам потрібно зробити лобі, яке буде відстоювати ті позитивні зміни, які є, щоб вони продовжувались. Ми також готові зайти в Уряд. Але такий Уряд, який буде працювати на підвищення соціальних стандартів. Це має бути Уряд, який теж турбується про людей.
Це, до речі, є також особливістю прем’єра Володимира Гройсмана. Він каже, що він соціальний прем’єр. Це дійсно так, він діє задля підвищення соціальних стандартів. Ідеологія в чому? Ми маємо розвивати економіку України, в тому числі залучаючи інвестиції. Найбільша перешкода на цьому шляху – не доброчесні суди. Адже інвестор, коли заходить, хоче знати, що він зможе захистити свої інтереси в суді. Він не хоче ризикувати грошима, коли відчуває протилежне. Тому дуже важливо відновити нормальні суди в Україні, зробити хороший інвестиційний клімат. Ми розуміємо, як це зробити. Не завжди раніше було політичне сприяння. Нам важливо наростити економічне зростання: зараз зростання 3%. Економіка буде зростати і це дасть змогу конвертувати нові фінансові можливості в людей! Тобто – освіту, охорону здоров’я, пенсійне забезпечення.
– Але чи завжди реформи настільки близькі до людей, що вони відчувають їх безпосередньо? Можливо, комусь зараз просто не вистачає інформації?
– Батьки, які відводили дітей до першого класу, вже бачать ці зміни. Але цього мало. Люди завжди оцінюють стан в країні по видатках та власних доходах.
Те зростання мінімальної заробітної плати, яке реалізував Уряд Гройсмана, дало можливість вивести з тіні частину коштів і головне – дало можливість низькооплачуваним категоріям працівників отримати більшу заробітну плату. Прем’єр-міністр наголошує, що її треба підвищувати.
Коли ми робимо прозоре використання коштів, без відкатів, то в нас вивільняються кошти, щоб їх вкласти в реформи. Реформ без інвестицій не буває. Якщо ви говорите про реформу освіту, але не даєте під це гроші, то це псведо-реформи. Всі політики на день вчителя люблять згадувати вчителів і те, як нам потрібна якісна освіта. Я суджу про те, чи дійсно люди хочуть змінити якість освіти за відповіддю на питання: чи є під це дійсно інвестиції? Чи вкладається в статус педагога? Я точно знаю, що наша команда робила це три роки, і має план, як це робити далі. За остання роки ми вклали близько 7 млрд. грн. в шкільну інфраструктуру. Це субвенції на Нову українську школу, на комп’ютери, на інтернет, на шкільні автобусу, кабінети природничих наук тощо.
Неможливо досягти ефекту тотальної зміни системи за 2-3 роки. Потрібно більше часу на це. Але люди повинні розуміти: якщо ми хочемо кращої освіти, кращого надання різних послуг, то на це має дати інвестиції держава. Що таке хороша освіта? Освіта, яка дасть можливість дітям заробити кращу заробітну плату і мати кращий рівень життя.
– Якщо говорити про освітню реформу, то чи все йде як заплановано?
– Освітня реформа йде за планом. У нас є одне слабке місце. Це реалізація освітніх субвенцій, які Уряд виділив на місця. Гроші з державного бюджету ми віддали органам місцевого самоврядування. І вони здійснюють закупівлю парт, комп’ютерів, кабінетів. Вони це мають робити на засадах співфінансування. Адже є друга реформа – децентралізація. Це конкретна реформа, яка кожній громаді реально збільшила бюджет. І ті податки, які йшли до державного бюджету, тепер залишаються на місцях. І деякі місцеві бюджети зросли в рази. Таким чином, по-перше, ми наближаємо кошти до людей і, по-друге, на місцях мають ресурси для того, щоб їх вкладати, в заклади освіти чи інші поклади.
Наприклад, субвенція на Нову українську школу. Ми розподіляємо її між територіями за кількістю дітей та класів. Очевидно, що 1 млрд. не може вистачити на всю країну. І органи місцевого самоврядування мають докласти свої кошти. Ми приходимо в одну ОТГ, там стараються, видно, як професійно зроблені закупівлі. Приходимо в інше місце – і ситуація протилежна.
Візьмемо, наприклад, місто Запоріжжя. Я дізнаюсь, що тут збирають гроші у батьків для перших класах. Це при тому, що йде державна субвенція по кількості дітей, і це при тому, що за три роки бюджет міста суттєво зріс. Замість того, щоб вкладати в умови навчання дітей, вони вирішують виймати з кишень громадян?
Оце є проблема! Це потрібно врегулювати в законодавстві, і покласти відповідальність на органи місцевого самоврядування, щоб освіта не залежала від їхнього бажання чи не бажання.
– Чи будете ви лобіювати це питання в парламенті?
– Так. Це дуже важливе для мене питання. Ми Законом «Про освіту» зобов’язали органи місцевого самоврядування та заклади освіти оприлюднювати свої бюджети: показувати, що вони отримали з державного і місцевих бюджетів, а також від батьків, якщо кошти збирались, і на що вони витрачались. Ми спостерігаємо, що подекуди дітей цькують, бо їхні батьки не можуть зробити внески. Бюджети зросли, а з батьків намагаються здирати гроші. Мені це дуже болить, адже вважаю, що це несправедливо до людей.
Якщо батьки хочуть дати більше дітям – повезти на екскурсію, щось придбати, то рішення має ухвалюватися разом. І потрібно подбати про те, щоб дитина з малозабезпеченої родини не були викинута з цього процесу. Це треба робити дуже мудро і тільки за добровільною волею батьків.
– Якими будуть ваші наступні кроки, якщо буде дотримуватися заданий темп реформ?
– Ми почали переговори зі Світовим банком, адже нам потрібні ресурси. Наприклад, ми маємо обладнувати профільні кабінети старшої школи. Паралельно йде реформа початкової школи. Світовий банк бачить нашу роботу і готовий зробити освіту одним з пріоритетів співпраці в Україні. Якщо збережеться політика, яку ми впроваджуємо, то вони готові дати дешевий довгий кредит для пришвидшення реформи Це означає, що ми могли б перепідготувати ще більшу кількості вчителів, обладнати школи – шкільна реформа йшла би швидше.
В нас є проект Закону «Про загальну та середню освіту». В новому парламенті його потрібно прийняти у другому читанні. І дуже важливо, щоб нам його не деформували, не вихолостили ті корисні статті, які ми написали. Наприклад, цей закон дає можливості для індивідуалізації навчання дитини, щоб пристосовувати освітній процес до її потреб.
Наприклад, дитина займається музикою. І вона має ще відвідувати уроки музики в школі. При цьому в неї менше часу на ту ж математику. Але в законі є механізм, щоб позашкільні заняття музикою зарахувати в школі і вивільнити дитині час.
Нам дуже важливо зробити нову систему оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників. Ми плануємо вивести всіх освітян з єдиної тарифної сітки до галузевої системи оплати праці. Це дасть можливість збільшити заробітні плати – на 20-70% вже у 2020 році. Ми налаштовані виконувати Закон України «Про освіту», де чітко написано, що найменший тарифний розряд у 2023 році має становити 4 прожиткові мінімуми. Зараз він становить 1,37. До нас ніколи закон в цій частині не виконувався, але ми почали його виконувати. Є Постанова Кабміну, де чітко прописано, як ми до цього прийдемо. Ця Постанова має йти в пакеті з бюджетним законодавством на 2020 рік. Зарплата вихователів у дошкільних закладах зросте на 50-60%.
Також потрібні зміни в професійно-технічній освіті. Ми почали програму створення навчально-практичних центрів. До кінця року їх буде 150 за Урядовою програмою. Ми додатково провели переговори з Європейським Союзом на 58 млн. євро. Але всі задаються питанням, чи буде наступний уряд підтримувати ці пріоритети? Ми готові працювати за цими напрямками, і нам готові збільшувати фінансування.
В «Українській стратегії Гройсмана» є люди, які очолюють реформи. Наприклад, міністр юстиції Павло Петренко. Багато говорять про «державу в смартфоні», але Павло Петренко вже працює над тим, щоб сьогодні понад 120 послуг надаються в електронному вигляді. Або вся говорять про школу компетентностей. Але ми вже виділяємо на це кошти.
Є дуже багато речей, які робляться. Не можна згортати темп. До нас в команду прийшли люди з місцевого самоврядування, які розуміють реформу децентралізації. Наша цінність – держава, яка орієнтується на потреби громадян!
