4 червня в стінах палацу спорту «Юність» відбулась перша фотовиставка робіт Євгена Мерзлікіна за підтримки громадської організації «Українська Спілка Інвалідів» та благодійного фонду «Олександрівська фортеця». Всього було представлено 50 фотографій, переважно пейзажних. Головною ідеєю фотовиставки було показати, що інвалідність не забороняє бути творчим та додавати фарб у буденність. Євген Мерзлікін також є активним волонтером у громадській організації «УСІ», саме там з’явилась ідея створити власну фотовиставку.
На жаль від народження Євген має вади зору, він переніс вже 8 операцій, але вони майже не допомогли і зараз він бачить лише на 10 %. Це також створює незручності з дрібними деталями під час фотографування. В звичайному ж житті, за словами фотографа, ця вада йому майже не заважає. Зараз він вже декілька років активно працює вчителем історії в одній із запорізьких шкіл.
Під час заходу журналістам Regionnews вдалося поспілкуватись з Євгеном про фотографію у його житті та плани на майбутнє.
— Пане Євген, як давно ви захоплюєтесь фотографією?
— Почав цікавитись фотографією ще зі шкільних років. У 2000-их були ще такі плівкові фотоапарати, дешеві. Мені було цікаво фотографувати, коли в плівці лише 36 кадрів і ти не маєш права на помилку. З цього часу я почав трохи займатись фотографією, шукати красиві місця, але більш серйозно фотографував вже навчаючись в університеті.
— У якому саме напрямі фотографії ви працюєте? Це лише пейзажі чи є цікавість і до інших напрямів?
—Працюю майже весь час з пейзажами, та дуже хочу попрацювати і в інших напрямках, але, на жаль, не маю для цього можливості. Для різних жанрів треба докладати більше зусиль та підготовки. На моїй практиці було лише декілька замовних фотосесій, за які мені заплатили. В мене портретні фотосесії не користуються попитом, тому фотографую майже завжди пейзажі. Так набагато легше, вийшов ввечері у найближчий парк і почав фотографувати.
—Чи згодні ви з висловом: «Краса у простоті»?
—Думаю так, але не завжди.
—А від чого це залежить?
—Фотографія завжди залежить від світла. Якщо у звичайному житті дерево у парку не привертатиме уваги, то спеціальному освітленні, яким би воно не було, чи то природнім, чи то штучнім, воно заграє особливими фарбами. Взагалі в мистецтві фотографії є одне правило: фотографувати або рано вранці, або пізно ввечері.
—Чи відчували ви складнощі під час підготовки цієї фотовиставки?
—В процесі підготовки саме цієї фотовиставки я не відчував складнощів, адже тут зібрані мої роботи за декілька років. Я майже не готувався до неї, якщо можна так сказати, адже я просто зробив відбір найкращих фотографій за роки своєї творчості. Ідея створити власну фотовиставку виникла лише два місяці тому і саме тоді я почав більше над нею працювати та цілеспрямовано фотографувати для цього заходу.
—Якщо ми говоримо про фотографію як хобі, чи можливе емоційне вигорання?
—Ні, тому що я займаюсь цим, лише тоді, коли маю вільний час і для мене це відпочинок, в першу чергу. Тому саме в цій ситуації емоційне вигорання неможливе у людей, які зробили фотографію своєю роботою та фотографують два весілля, наприклад.
—А чи не виникало бажання перетворити своє хобі в роботу?
—Було бажання, але, поки що, немає можливості. Немає людей і немає реклами.
—Чи не складно поєднувати офіційну роботу вчителем історії, волонтерство та фотографію?
—Ні, поєднувати не складно, тому що я працюю у школі і маю два вихідних. Але ж і людей, охочих сфотографуватися не так багато. Вже всі мої знайомі декілька разів побували в об’єктиві моєї камери, а інших охочих поки немає. Тому портретна тематика для мене зараз вичерпана.
—Якби не соціальні мережі, де б ви хотіли виставляти свої фотографії?
—Я чув, що в нас є Спілка фотохудожників, неодноразово відвідував їх сторінки у соціальних мережах. Мене завжди лякають такі організації, які мають свою власну приватну атмосферу, вони дуже сильно оберігають своє коло і коли приходять нові люди, до них зовсім інше ставлення. Вони – новенькі, чужі. І я відчуваю, що мені було б неприємно це відчувати та і зараз мені це непотрібно, напевно, але можливо коли-небудь я спробую. Адже вони публікують власні збірки, було б цікаво так надрукувати власні фотографії й бути побаченим не лише на фотовиставці, а й у збірках. Та зараз все це дуже абстракті ідеї.
—І останнє запитання, з якою технікою вам більше подобається працювати, з тією камерою з 2000-х чи з сучасною технікою?
—Мені більше подобається працювати з сучасною технікою, можливо через те, що у свої часи я не мав дуже дорогого фотоапарата, але там був одна важлива перевага, ти не мав права на помилку, а можливостей там майже не було, тому сучасна техніка мені подобається більше, адже там більш широкий функціонал, і навіть після моменту фотографування є велике поле для творчості.
Спілкувалася Олена Тристан
