Збираючи успішні історії об’єднаних територіальних громад у Запоріжжі, журналісти RegionNews побачили кілька варіантів їх розвитку. Запорізька область з самого старту реформи децентралізації показувала одні з кращих показників в Україні. Значну підтримку область отримала від європейських країн, безліч проектів, які фінансувалися з фондів та організацій ЄС дали потужний поштовх та можливість спробувати. Не будемо заперечувати, що пробувати за власні кошти завжди страшніше, а ніж за спонсорські чи то партнерські. Власне, реалізація європейських проектів дала розуміння громадам, як розпоряджатися коштами, як про них звітувати. У кожному такому проекті були лише куратори, організацію процесу мусили взяти на себе самі люди і це з часом довело, що правило: “Моя хата скраю, я нічого не знаю”, є дуже недоречним у час змін. Сьогодні усі розуміють – втрачені можливості – це втрачені кошти і можливість розвитку.
Не дивно, що і зараз Запорізька область знаходиться у трійці лідерів за темпами об’єднання. Якщо говорити про теритою, на якій вже є ОТГ в області, то це близько 70%, якщо ж про населення – прохи більше 50%. А все тому, що справи ще не дійшли до районних центрів та міст в регіоні. Варто зазначити, згідно з перспективним планом, у нашій області повинно бути 67 громад, станом на сьогодні є 48, враховуючи ті, у яких ще не проводили вибори. Наступні вибори до ОТГ повинні відбутися у жовтні поточного року, за прогнозами, у Запорізькій області це торкнеться близько 5 громад.
Але одна річ створити ОТГ, зовсім інші – вправно давати раду поточним проблемам і думати про розвиток. Власне, цим і відрізніяються громади між собою. Одні показують найкращі показники та вже віддраховують кошти до державного бюджету, як скажімо Смирнівська громада, інші вирішують створити потрібні інфраструктурні об’єкти, відновити школи, полагодити приміщення, зробити освітлення та дороги, як скажімо Воскресенська громада, у якій навіть побудували фонтан у адміністративному центрі. В нас також є громади, які обирають шлях креативного розвитку, орієнтуються не на успішні громади в Україні, а ставлять планку вище – шукають у європейських країнах собі подібних, аналізують їх стратегію розвитку та адаптують під себе. У нас це Широківська та Веселівська громади, які відшукали двох побратимів в країнах ЄС, зокрема в Німеччині та Естонії. На жаль, є також такі громади, які пливуть за течією і не проявляють ініціативи. Втім, який шляхом розвитку б не рухалися громади, їх об’єднує одне бажання – отримати землю у користування, а ще краще – домогтися скасування мораторію на продажу землі.
Існує думка, що найбільшою цінністю для українців є саме земля. Як доводить історія – право розпоряджатися земельними ресурсами для українців є пріоритетним. Український родючий чорнозем може дати гарний поштовх у розвитку країни, за умов раціонального його використання. Це добре розуміють європейські експерти, а тому охоче допомагають нашим можновладцям розробити оптимальну схему використання важливих земельних ресурсів. Процес тривалий і складний, оскільки ризиків дійсно дуже багато. Народні депутати, які відмовляються скасовувати мораторій мотивують своє рішення відсутністю належного підготовчого етапу, кажуть, що необхідно передбачити усе, щоб уся українська земля випадково не опинилася в руках третіх осіб. Маючи нагоду поспілкуватися з хорошим експертом з питань реформ в Україні Олександром Шкурлою, який входить до групи стратегічних радників з питань підтримки реформ в Україні, ми запитали також про земельну реформу.
“Процес створення ринку землі в Україні істотно затягнувся, якщо уряд готовий йти на радикальні дії, то народні депутати усіма силами відтягують цей процес. Близько 20 років Україна готується до повної реалізації земельної реформи і строки кожного разу переносять. Ринок землі це дуже важливе питання в процесі реформування країни, а тому я маю сміливість закликати народних обранців усе ж зібратися з духом і розробити оптимальну для України модель. Цей процес пройшли багато європейських країн, але чиюсь модель натягнути на Україну ми не можемо. Усі ми розуміємо, що запустити двигун української економіки ми можемо за рахунок вигідних інвестицій, але європейці не хочуть інвестувати не маючи абсолютних гарантій. Не рідко ми чуємо про судові процеси між орендаторами та потенційними орендаторами. Люди підписують договір оренди, скажімо на 20 років, а тут виникають обставини, коли кажуть – все, договір розриваємо, є інший більш вигідний орендатор. Європейців таке не влаштовує, у першу чергу тому, що вони хотіли б працювати на перспективу, вони не хочуть засіяти скажімо пшеницю, зібрати її і закрити бізнес. Натомість готові були б інвестувати наприклад у виноградникки, які найкращий урожай дають, коли кущам вже більше 15 років. Якщо б в інвесторів була гарантія, що зможуть попрацювати на українчькій землі хоча б 30 років, сміливців було б більше.
Я вважаю, що не нормально, коли родючий український чорнозем дає показники по вирощуванню пшениці 41 центнер з гектара, у той час, коли в Румунії цей показник 48 центнерів з гектара. Як бачимо питання не лише в родючості земель, а у вмінні ними розпоряджатися. В Україні бракує вільних коштів, щоб самостійно досягнути максимального коефіцієнту корисної дії від власного потенціалу. Якщо говорити про чіткі строки повної реалізації земельної реформи, то процес, за нинішніх умов може затягнутися ще на років 5″ – каже радник з реформ Олександр Шкурла.
Організації, які здійснюють підтримку реформи децентралізації, які системно спілкуються з громадами та аналізують їх потенціал теж переконані, – щоб децентралізація була повноцінною, громадам треба дати можливість розпоряджатися власними землями у повній мірі. Коли реформа децентралізація буде завершена, в ОТГ закінчаться так звані комфортні умови, їм вже зараз треба працювати на автономність та економічну незалежність. Без інвестицій, підвищити свою спроможність громадам буде вкрай важко.
“Більшість запорізьких ОТГ мають інвестиційні паспорти. Менеджерський склад постійно розробляє проекти та шукає інвесторів, але є так зване зачароване коло – немає земель, не буде інвесторів. Так, можу згадати кілька випадків, коли потенціалом громад цікавилися іноземці, зараз можу згадати китайців і японців, які хотіли б інвестувати в альтернативну енергетику і працювати на території Запорізької області. Вони відвідали громади, все проаналізували і мовчать. Наскільки я пам’ятаю, вони хотіли будувати щось на кштал вітрових станцій. Щоб звести вітряки, потрібно витратити чимало коштів. Коли витрачаєш, мусиш мати гарантії, які ми поки дати не можемо і це у тому числі пов’язано з ринком землі” – каже юристка АМУ Маргарита Трипосльська.
На разі, найбільшим побоюванням фахівців, які працюють над розробкою оптимальної моделі є зосередження великої кілької української землі в руках іноземних представників. Українці бояться, в процесі продажу земель втратити власну ідентичність і колорит. Втім, ми розуміємо, що процес є неминучим, а тому поки можновладці готують чітку схему, українці мусять готуватися до цього морально і психологічно.
Мирослава Балабан