Рейтинг головних міських забруднювачів
| Підприємство | Об’єм викидів в 2019 р., т |
| ПАТ «Запоріжсталь» | 51830 |
| АТ «Запорізький завод феросплавів» | 7061 |
| ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» | 2412 |
| ПрАТ «Запоріжкокс» | 1625 |
| ПрАТ «Український графіт» | 1358 |
| ТОВ «Запорізький титано
– магнієвий комбінат» |
761 |
| ПрАТ «Дніпроспецсталь» | 658 |
| ПрАТ «Запоріжвогнетрив» | 306 |
У 2016 р. міська влада і керівники декількох промислових підприємств в урочистій обстановці підписали Меморандум про спільні дії у сфері поліпшення довкілля. Пафосні розмови лилися річкою: ми беремо на себе додаткові зобов’язання по поліпшенню екологічної ситуації! Ми скоротимо викиди шкідливих речовин в атмосферу! Зроблений рішучий крок в співпраці підприємств і міської влади!
Пройшли чотири роки. І який же результат? Якщо в 2016 році, на момент підписання Меморандуму, заводами було викинуто 70,2 тисяч тонни шкідливих речовин, то в 2017 р. – 69,9 тисяч тонн, в 2018 р. – 71,3 тисяч тонн, в 2019 р. – 69,7 тисяч тонн. Тобто, “узяли додаткові зобов’язання”, “зробили рішучий крок” і “скоротили викиди шкідливих речовин” аж…ніяк!
Як відмічає Олеся Крамаренко, екоактивіст і керівник громадської організації “Дзига”, сьогодні екологічний порядок денний в Запоріжжі зайшов у безвихідь. Сформувалися два непримиренні табори: громадськості і заводів, які не чують один одного.
Так, проводиться моніторинг екологічної ситуації, який фіксує регулярні перевищення ГДК по різних інгредієнтах. Але як в практичних цілях використати цю інформацію – рішення немає. Вимоги активістів понизити викиди заводів носять декларативний характер. Усі прекрасно розуміють: в індустріальному місті заводи не можуть зовсім не диміти. В результаті екоактивісти щось вимагають, заводи рапортують “ми щось робимо”, міська влада робить вигляд, що контролює цей безглуздий процес.
На думку запорізьких екоактивістів, реальним виходом з безвиході могла б стати стратегія роботи з підприємствами-забруднювачами через оцінку екологічних ризиків. Проте в цьому напрямі в законодавчому полі країни ще дуже багато пробілів.
Методологія оцінки екологічних ризиків з’явилася в промислово-розвинених країнах в 70-80 роках, коли спроби вирішувати екологічні проблеми через дотримання нормативів викидів ГДК так само зайшли у безвихідь. В якості альтернативи було запропоновано не вимагати від підприємств зниження валових викидів, а виділити найнебезпечніші і токсичніші речовини, які приносять найбільшу шкоду жителям довколишніх територій, і розпочинати зниження саме з них.
Більше того, роботи за оцінкою екологічних ризиків велися і в Запоріжжі з 2004 року. Спільними зусиллями запорізької міської влади, Агентства охорони довкілля США, Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України, санепідемстанції та за підтримки Всесвітнього банку був запущений пілотний проект. Була проаналізована робота більше 3 тис. стаціонарних джерел викидів по більше, ніж п’ятистам інгредієнтам, що викидаються в атмосферу. У результаті було встановлено 18 джерел викидів і 8 інгредієнтів, що чинять найбільш токсичну дію на жителів, що мешкають на 183 вулицях Запоріжжя.
1602 додаткових смерті щорічно тільки через зважені частки малого діаметру. 14% від загальної смертності в місті. Така ціна забруднення запорізького повітря. Про це говориться в науково-дослідній роботі Олени Турос, доктора медичних наук, заступника директора Інституту громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України за підсумками оцінки екологічних ризиків в Запоріжжі.
Так шокуючі результати зробили реальну дію на міську владу. І в 2008 на сесії міськради було прийнято рішення “Про впровадження методології оцінки ризику для здоров’я населення м. Запоріжжя від забруднення атмосферного повітря при регулюванні викидів забруднюючих речовин підприємств в атмосферне повітря”. Був створений Центр оцінки екологічних ризиків. А санепідемстанція отримала припис видавати підприємствам дозвіл на викиди в атмосферу тільки з урахуванням проведеної оцінки ризиків здоров’ю запорожців і розроблених заходів по їх зниженню.
Здавалося б, у міста нарешті з’явився шанс піти шляхом екологічного одужання. Але… У 2012 підприємств-забруднювачів написали скарги в прокуратуру. І прокуратура винесла протест: виявляється, узгодження видачі дозволів на викиди з наявністю проведеної оцінки ризиків не передбачено чинним законодавством. У результаті міськрада вимушена була відмінити своє рішення про впровадження методології оцінки екологічних ризиків як незаконне.
На цьому пілотний проект з оцінкою екологічних ризиків був згорнутий. Шукати інші шляхи, що відповідають законодавчій базі, старий склад міськради не став. А новий склад, де більшість була представлена ставлениками промислових підприємств, не став цього робити тим більше.
Ірина Пирогова, екоактивіст, помічник голови Запорізькою ОГА з питань екології:
– Оцінка екологічних ризиків – це невід’ємна частина природоохоронного законодавства західних країн. Спілкуючись з колегами Німеччини, Чехії, – вони навіть уявити собі не можуть, як це: є промислове підприємство, що виробляє викиди в атмосферу, і немає оцінки екологічних ризиків від викидів?
Безумовно, нам потрібно підтягувати законодавчу базу. Перше – це удосконалити методологію самої оцінки, оскільки діюча методологія припускає досить широкий діапазон для маневрування, що дозволяє забруднювачам виглядати краще, ніж є насправді. Друге – ввести обов’язкову оцінку ризиків не лише для нових об’єктів, що вводяться в експлуатацію, але і для усіх діючих джерел забруднення. Третє – прийняти методологію економічної оцінки завданої шкоди здоров’ю і життям громадян України. Додаткові смерті із-за викидів і викликані ними захворювання – це мінус конкретний відсоток ВВП. Отримавши законодавчо затверджену методологію розрахунку економічних втрат, ми отримуємо перспективу в судах. І тоді у підприємства-забруднювача буде альтернатива: або щорічно виплачувати громаді фінансову компенсацію за додаткові смерті і лікарняні листи, або інвестувати в устаткування, що знижує токсичні викиди.
В той же час, як відмічають екоактивісти, навіть при існуючій законодавчій базі у міської влади, за бажання, є можливість асиметрично відповідати на небажання забруднювачів міняти екологічну ситуацію. Сьогодні земельні взаємовідносини підприємств і громад – це настільки заплутане і чутливе питання, що власники “заводів, газет, пароплавів” просто вимушені заводити своїх представників в органи місцевої влади для контролю ситуації. І якби міська влада проявила волю і висунула умови не переглядати земельні питання в обмін на реальну роботу підприємств по зниженню викидів у рамках оцінки екологічних ризиків – то більшість забруднювачів вимушена була б піти на компроміс.
Але це історія з іншого, явно не запорізького роману.
для Regionnews Сергій Круглов
