Сергій Марченко – з серпня минулого року займав посаду заступника голови Адміністрації президента та був секретарем Національної інвестиційної ради.
Сьогодні він є кандидатом у народні депутати від політичної сили «Українська стратегія Гройсмана», зокрема, його ім’я під щасливим номером – 7. На Запоріжжі кандидат навідався до Комишуватської ОТГ, а в місті взяв участь у панельній дискусії, що стосувалася ефективного використання публічних коштів. Знайшов час також для спілкування з головними редакторами запорізьких медіа. В інтерв’ю розказав про свої враження від Запоріжжя, власне бачення стосовно вирішення ключових питань в місті та плани на найближче майбутнє, зокрема – у команді Гройсмана.
Так вже склалося, що політикам, які приїжджають до Запоріжжя обов’язково ставлять одне, дуже популярне питання – чи будуть мости добудованими та в чому проблема такого хронічного застою?
Мости в Запоріжжі настільки довго будують, що вони стали не лише пам’ятником корупції, а й пам’ятником піару. Щоразу перед виборами про них згадують, а після забувають. У людей вже просто немає довіри. Хто б зараз не почав займатися відновленням будівництва мостів, негативу від суспільства буде дуже багато.
З одного боку все дуже просто, з іншого – складно. Звинувачувати центральну владу в тому, що мости недобудовані – це найпростіше, що можна зробити. Мало хто знає, що кошти урядом Гройсмана на черговий етап будівництва були виділеними, але бракує господарських рук очевидно, тому вони фактично завислі в повітрі. Ми маємо сьогодні звикати – в країні реалізовується реформа децентралізації, це значить, що повноваження на місця передані. Займатися питанням будівництва мостів у місті має хтось дуже цілеспрямовано, краще за все, якби це був міський чиновник, бо йому тут – на місці краще видно як проходить процес.
А як би це Ви зробили, якби були міським головою Запоріжжя?
Вийшов би до людей та депутатів з пропозицією не витрачати кошти на локальні реконструкції, які за великим рахунком могли б ще рік-два почекати, а запланувати більше грошей на мости. Це власне питання цільового використання бюджетних котів. Скажіть, невже містянам більше потрібен той сквер, на який витратили понад 10 мільйонів гривень і який сьогодні вони називають гробницею, а ніж мости через Дніпро? Я назвав лише один приклад, а їх десятки по місту. Але, коли гроші розпорошені на десятки об’єктів, то їх легше і вигідніше «освоювати». Переконаний, подібну ініціативу міського голови люди б підтримали та гідно оцінили. А депутати, – ну ми ж знаємо, що в міській раді мер має більшість, тож це взагалі не проблема.
З рішенням міської ради про виділення значної суми коштів та чітким планом будівництва звернувся б до уряду за фінансовою підтримкою. Впевнений, коли центральна влада побачить, що процес йде добрими темпами, що є людина, яка все контролює, гроші виділить скільки треба, може не за один рік, але вони будуть. Але, вибачте, виділяти сьогодні кошти з державного чи дорожнього фонду, щоб їх черговий раз на місцевому рівні хтось вкрав, так в уряді не хочуть.
Запорізькі мости це глобальніше питання, ніж здається. Як думаєте, потенційні інвестори, що приїжджають до Запоріжжя з пропозиціями сильно хочуть вкладатися у бізнес після побаченої картини замороженого будівництва? Я думаю – ні.
Яке у Вас перше враження від міста?
Не скажу, що в захваті. Був тут кілька років тому, істотно нічого не змінилося, а мабуть мало б, бо бюджет міста з 3 мільярдів, після запровадження реформи децентралізації зріс до 8. Якщо в громадах області ми бачимо значний прогрес, то тут його немає. Помітно, що сквери та парки реконструюють, але це мізер, порівняно з тими обласними центрами, в яких я побував нещодавно. Не хочу зараз нікого звинувачувати, але немає відчуття, що у Запоріжжі є господар. Бюджетні гроші треба використовувати ефективно, а тут якось все хаотично – там почали, там щось роблять, там аби як зробили…
Ви є добрим фахівцем у питанні оптимізації фінансових витрат. На прикладі європейських країн ми бачимо, що Україна надто багато коштів витрачає на держслужбовців, доцільність діяльності яких є сумнівною. Для прикладу – податківці, в Україні їх 70 тисяч, їм потрібно платити заробітні плати та забезпечувати діяльність. В Естонії, скажімо, податкової служби немає, все автоматизовано, і кошти економлять і оподаткування прозоре.
Коли в Україні так буде?
Дуже добрий приклад Естонії, але не для України. Ми можемо впровадити щось подібне, але це мають бути локальні проекти. Україна занадто велика, щоб так легко, як в Естонії все автоматизувати. Спершу ми маємо закінчити реформу децентралізації і на її базі запроваджувати подібні інновації. В Україні після повної реалізації реформи децентралізації може бути декілька Естоній всередині країни. Я був в Комишуватській ОТГ, добрий приклад громади, де керівники й самі мешканці не чекають поки їм щось запропонують чи впровадять, вони самі ініціюють, самі, або спільно з державою фінансують і самі реалізовують. Там, я побачив яскравий приклад того, як, та в який спосіб зникає корупція. У громаді з обмеженим бюджетом роблять дива. Скажімо за 450 тисяч провели реконструкцію будинку культури, впевнений, там жодної гривні не пішло комусь до кишені. Чудовий приклад цільового використання коштів. Зараз там і кінопоказ влаштовують щосуботи і дитячі гуртки працюють, колективи регулярно виступають. Це значить – будинок культури людям справді був потрібним.
Стосовно податкової, – іноземці кажуть, що прописна система оподаткування в Україні краща, ніж в країнах ЄС, але українці інше бачать – податкова вижимає всі соки з підприємців, бо в них є план. Як це виправити?
У податківців дійсно є план по наповненню державно бюджету. І справді виходить так, що підприємці мусять утримувати тих, хто не дає їм спокою. Я бачу проблему в кількох аспектах. У відомстві працюють звичайні люди, які також хочуть мати гідні гонорари, коли їх не отримують, – починають працювати за правовими рамками, або ж звільняються. За гонорари, що платять податківцям працюють люди, нехай мене вибачать, з низьким рівнем інтелекту. Їм не вистачає хисту попрацювати на рівні великих підприємств чи митниці, ось вони і тиснуть на малий та середній рівень. Так не має бути, однозначно. Вирішення цієї проблеми бачу в підвищенні рівня освіти та заробітних плат податківцям, а коли це буде, – влаштувати суворий конкурсний відбір. Але ж ви розумієте, як і на все інше тут потрібен час.
Спілкувалася Мирослава Балабан
