На вихідних несподівано вдалося потрапити на прем’єру “Круелли”. І відразу треба сказати, що воно того вартувало. Від нової стрічки, що є приквелом до “101 далматинця”, добре знайомому нам з дитинства, не очікуєш багато. Але завдяки старанням команди на чолі з режисером Крейгом Гіллесті (“Тоня проти всіх”, “Ларс і справжня дівчина”) вийшов не зовсім типовий діснеївський фільм, з трохи похмурою атмосферою і цікавим гумором.
Жарти добре прописаних другорядних персонажів Джаспера, Гораціо і їх пса Глазка – це щось. Особливо порадувала тематична річ про “Тоттенхем” (відсилка до “Залягти на дно в Брюгге”).
Тепер до музики, яка в цій стрічці була наче підібрана спеціально для мене. Кавер на “I Wanna Be Your Dog” від Maneskin вийшов дуже потужним і максимально доречним в контексті розповіді. А ще були The Doors, The Rolling Stones, Queen, Deep Purple, Девід Боуі, Доріс Дей, Ніна Сімон, The Animals, Black Sabbath і Florence and the Machine. Саундтреки супроводжують героїв всюди та доповнюють сприйняття багатьох сцен.
Когось можуть збентежити помітні проблеми з CGI в промальовці собак і в твістовій сцені на кручі. Але це вже дрібниці. Під час перегляду більше звертаєш увагу на інші, приємні речі – операторську роботу, постановку планів і вибір ракурсів. Наприклад, відсилка до кадру, коли в окулярах Де Ніро відображається катер з класичної стрічки “Казино” Мартіна Скорсезе, в епізоді, коли Баронеса дивиться на створену Естеллою нову вітрину “Ліберті”. Краса.
А яку роботу проробили дизайнери “Круелли”! Костюми в фільмі просто шик. І це не дивно, коли дізнаєшся що над ними працювала володарка двох премій «Оскар» Дженні Беван. Для образів Баронеси та Круелли її команда створила близько 80 костюмів. Здається, вже можна готувати новий “Оскар”, враховуючи той факт, що одяг максимально впливав на розвиток головних героїнь.
Ну і звичайно Емма Стоун. Вона майстерно перевтілилася в Круеллу, трохи нагадавши перформанс Марго Роббі з роботою над персонажем Харлі Квін. Ти дивишся на Стоун і думаєш: “Так, це Круелла Де Віль, хто ж ще, без варіантів”. Відмінно вжившись в роль, їй дійсно вдалося показати дуальність своєї героїні не тільки завдяки волоссю. Місцями наростаючий гнів, що переходить в безумство, нагадує останню екранізацію “Джокера”. А отруйний сміх Круелли, коли вона приймає свою справжню натуру, дуже схожий на Артура Флека. При цьому Емма не перегинає палицю і залишає достатньо повітря, щоб фільм сподобався як поціновувачам, так і підходив для звичайного сімейного походу в кіно.
Крім того, стрічка дає відповідь на важливі питання: “Чому Круелла стала такою “злою” та “Що вона мая проти далматинців?” Але щоб дізнатися відповіді, треба подивитися сам фільм :).
P.S. Чекали Гослінга, але так і не з’явився.
P.S. 2. Сцена після титрів: Disney – такий Disney.
Віталій Очерет
